Що не день, то з’являється нова брехня про Україну та поточну напруженість на російсько-українському кордоні. Від незаконної анексії Кримського півострова у 2014 році і протягом усієї воєнної агресії проти України Росія проводить постійну координовану, контрольовану державою дезінформаційну кампанію, спрямовану на населення самої Росії та найближчих країн-сусідів, країни Європейського Союзу та інші країни, зокрема маючи на меті вплив на громадську думку. Спираючись на контрольовані державою ЗМІ та ширшу «екосистему» прокремлівських медіа, російська влада не шкодує зусиль, щоб чорнити Україну, зображати її як загрозу глобальній безпеці та осуджувати міжнародну спільноту за підтримку українського суверенітету, територіальної цілісності і незалежності в її міжнародно визнаних межах. Російська інформаційна кампанія також критикує роль Європейського Союзу та інших міжнародних організацій, зокрема НАТО, зображуючи їх як потенційну загрозу Росії та її «легітимним безпековим інтересам». На тлі нещодавнього нарощування російських військ біля українського кордону та на Кримському півострові, яке почалося навесні 2021 року, цей шквал дезінформації лише посилився.
У цьому огляді ми розглянемо найбільш поширені та небезпечні міфи, а часто і відверту брехню, які стосуються російсько-українського конфлікту.
Міф перший: «Поточна напруженість є результатом агресивної поведінки України та її західних союзників. Росія лише захищає свої законні інтереси і не несе відповідальності за цей конфлікт».
Брехня. Правда в тому, що Росія продовжує порушувати міжнародне право, а також інші угоди, які вона сама підписала. Незаконна анексія Криму та агресивні дії проти України є порушенням Росією – одним із постійних членів Ради Безпеки ООН – щонайменше дванадцяти міжнародних та двосторонніх угод. Вони включають Статут ООН, Гельсінські Угоди та Паризьку Хартію, які гарантують суверенну рівність і територіальну цілісність держав, недоторканність кордонів, утримання від погроз застосування сили та її застосування, а також свободу держав вибирати або змінювати власні заходи безпеки.
Інакше кажучи, дії Росії, які підривають територіальну цілісність України, загрожують її суверенітету та незалежності, зокрема, на Донбасі, є незаконними. Вони продовжують ставити під загрозу основи європейської безпеки та світовий порядок, заснований на правилах.
Щодо жертв, у конфлікті з Росією Україна зазнала важких втрат. Російська агресія забрала життя близько 14 тисяч українців, значно більше людей було поранено. Внаслідок конфлікту більш ніж 1,5 мільйони мешканців Кримського півострова та східної України були вимушені покинути свої домівки і стали внутрішньо переміщеними особами (ВПО).
Міф другий: «Цей конфлікт спричинений ситуацією в Україні. Є докази звірств проти російськомовного населення на сході країни. Росія вимушена була втрутитися, серед іншого, ще і тому, що Україна та Росія – це «один народ». Україна просто належить до сфери особливих інтересів Росії».
Брехня. Твердження, що Україна нападає на власну територію та переслідує власних громадян, є абсурдними. З метою активізації внутрішньої підтримки воєнної агресії Росії російські державні ЗМІ невпинно намагаються очорнити Україну, звинувачуючи її в нібито геноциді на сході України, проводячи безпідставні паралелі з нацизмом і Другою світовою війною та вигадуючи історії, спрямовані на те, щоб викликати в аудиторії негативний емоційний відгук.
Є багато прикладів таких сфабрикованих історій, найяскравішим із яких є сумнозвісна російська телевізійна новина про розп’ятого українськими військовими маленького хлопчика на сході України. Фактчекери швидко довели, що ця історія є цілком вигаданою. Схожі сюжети продовжують створюватися.
Насправді, немає жодних доказів того, що російськомовні чи етнічні росіяни на сході України зазнають переслідувань – не кажучи вже про геноцид – з боку української влади. Це підтверджують звіти Ради Європи, Верховного комісара ООН з прав людини та ОБСЄ.
Часто вживане твердження про те, що українці та росіяни – «один народ», є одним із найдавніших і найбільш укорінених міфів, які використовуються проти України. Навіть із довгострокової історичної перспективи цей аргумент не виглядає вартим довіри. Хоча два народи і мають спільне коріння, що сягає часів Київської Русі, яка існувала з дев’ятого до середини тринадцятого сторіччя, просто невірно стверджувати, що 800 років потому українці та росіяни є одним народом. Незважаючи на довгі періоди іноземного правління, Україна має сильну національну культуру та самобутність і є суверенною країною.
Ідея «єдиного російського народу» без політичних кордонів є ідеологічним конструктом, який виник ще за імперських часів і нині використовується як інструмент підриву суверенітету та національної ідентичності України. Із 2014 року російська влада з новою силою культивує цей міф, намагаючись виправдати та логічно обґрунтувати свою військову агресію проти України.
Поняттям «сфер впливу» та «сфер інтересів» немає місця у ХХІ столітті. Як і всі суверенні держави, Україна вільна визначати власний шлях, зовнішню та безпекову політику, а також свою участь у міжнародних організаціях та військових альянсах.
Для просування ідеї про те, що Україна належить до «сфери впливу» Росії, російська влада та контрольовані державою ЗМІ часто вдаються до заяв, що Україна не є «справжньою» державою. Російська державна пропаганда намагається викривити історію, щоб легітимізувати ідею, що Україна начебто належить до природної сфери інтересів Росії.
Міф третій: «Євросоюз та Захід не зацікавлені в Україні і відмовилися від неї, тому вона повинна триматися Росії».
Брехня. Євросоюз та Україна є стратегічними партнерами. Фактично, Україна стала одним із найближчих партнерів ЄС, що закріплено в недавній Угоді про Асоціацію між Україною та ЄС та в Угоді про Поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України, на нього припадає понад 40% її зовнішнього товарообігу. ЄС підтримує широкий спектр програм в Україні в рамках програми Східного партнерства і підтримує Україну в реалізації її програми реформ. Із 2014 року ЄС надав Україні 17 мільярдів євро у вигляді позик і грантів.
Із 2014 року ЄС твердо підтримує суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України в межах її міжнародно визнаних кордонів і вводить обмежувальні заходи проти Росії через її свідому дестабілізацію України, в тому числі на Кримському півострові. ЄС також підтримує Україну в посиленні її здатності протидіяти дезінформації та кібератакам.
Міф четвертий: «У нинішній кризі винні НАТО та Захід. Якби вони дотримувалися своїх зобов’язань не розширювати альянс, Росія не відчувала б загрози з їхнього боку».
Брехня. Такого зобов’язання ніколи не існувало, і ніхто не просив про нього НАТО. Контрольовані державою російські ЗМІ часто заявляють, що радянський лідер Михайло Горбачов отримав від НАТО «усну» обіцянку, що альянс не розширюватиметься за межі об’єднаної Німеччини. Насправді Горбачов у своєму інтерв’ю у 2014 році сам спростував це твердження. Він сказав, що «питання розширення НАТО в ті роки взагалі не обговорювалося і не піднімалося. Я говорю це з повною відповідальністю. Жодна східноєвропейська країна не піднімала це питання навіть після того, як у 1991 році Варшавський договір припинив своє існування».
Ці так звані усні домовленості є фікцією. Члени НАТО ніколи не брали жодних політичних або юридичних зобов’язань не поширювати альянс за межі об’єднаної Німеччини.
Твердження про обіцянку НАТО не розширюватися фундаментально суперечить природі альянсу. НАТО як оборонний альянс не «розширюється» в імперіалістичному сенсі. Рішення щодо членства в НАТО залежать від кожного окремого заявника та 30-ти країн-членів НАТО. Кожна суверенна країна може вибирати свій шлях, і суміжні держави – в даному випадку Росія – не мають права втручатися.
Міф п’ятий: «Через агресивну експансію НАТО Росія тепер є «оточеною ворогами» і «має захищатися».
Брехня. Жодна країна та жодний альянс не планують вторгнення в Росію. І ніхто не погрожує Росії. Насправді, ЄС і Україна є рішучими прихильниками встановленого в Європі режиму безпеки. Варто пам’ятати, що Росія є територіально найбільшою країною світу з населенням понад 140 мільйонів людей і має одну з найбільших армій у світі з найбільшою кількістю ядерної зброї. Представляти Росію як країну, що перебуває під гострою загрозою, абсурдно. Із географічної точки зору Росія межує із країнами НАТО менше ніж однією шістнадцятою свого сухопутного кордону. Із чотирнадцяти суміжних із Росією країн лише п’ять є членами НАТО.
Окрім того, не існує жодного аргументу на користь твердження, що військова сила є єдиним важелем у міжнародних відносинах. У світі існує низка міжнародних організацій, двосторонніх угод та форматів, в яких Росія може брати участь у спільному мирному діалозі: наприклад, у рамках ОБСЄ та угод із контролю над озброєнням. ЄС тримає канали комунікації з Росією відкритими, і це є невід’ємною частиною політики ЄС-Росія, яка базується на п’яти керівних принципах. Усталених форматів комунікації достатньо. Однак Україна як суверенна держава має повне право самостійно обирати свою політику та альянси. Ідея, що Росія повинна мати право вето над незалежними рішеннями України, не має жодних підстав. ЄС та НАТО, у свою чергу, не мають права вето щодо вступу жодної із країн до Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), тому що НАТО та ЄС не є її членами.
Міф шостий: «Росія у будь-якому разі не несе відповідальності за нинішню напруженість в Україні. Україна свідомо порушила Мінські угоди, і Захід продовжує надавати їй зброю. Росія має швидко реагувати на це, укріплюючи свої кордони. Провокація йде із Заходу».
Брехня. Насправді, саме Росія зосередила на кордонах з Україною, включно з незаконно анексованим Кримським півостровом, 140 тисяч своїх військових і техніку.
Росія є стороною Мінських угод, і це останні офіційні документи, в яких Росія підтверджує українську незалежність і територіальну цілісність. Проте, вона не забезпечує виконання своєї частини Мінських угод. Росія та її маріонетки не припинили вогонь, не відвели все важке озброєння, не здійснили повний обмін політичними в’язнями та не забезпечили доставку гуманітарної допомоги в рамках міжнародного механізму. Навпаки, Росія посилює нелегальні збройні формування на сході України. Окрім того, Росія не забезпечує безперешкодного доступу спостерігачів СММ ОБСЄ, у тому числі до українсько-російського кордону, де влітку 2021 року діяльність дуже невеликої моніторингової місії було припинено через вето Росії.
Без повного виконання режиму припинення вогню, відведення важкого озброєння, а також дозволу на повний доступ для моніторингової місії ОБСЄ до всіх територій важко обговорювати виконання політичної частини Мінську-2. Тим не менш, Україна виконала стільки Мінських домовленостей, скільки було можливо, не маючи контролю над територією, і працювала над втіленням кожного пункту. Вона прийняла і подовжила закони про особливий статус територій та амністію (2014 р.), а також підготувала законопроект про місцеві вибори (2014 р.). Україна прийняла зміни до Конституції, щоб надати більше автономії непідконтрольним територіям (2015 р.).
Міф сьомий: «Євросоюз слабкий та неспроможний. Навіщо перейматися перемовинами з ЄС?»
Брехня. Російський політичний істеблішмент доклав багато зусиль, щоб переконати світ у тому, що Євросоюз слабкий і не зацікавлений у просуванні міжнародного миру та безпеки. Російські офіційні особи та державні ЗМІ регулярно дають зрозуміти, що ЄС політично неспроможний і нездатний впоратися із кризами, будь то російсько-український конфлікт чи будь-яке інше міжнародне питання. У січні 2022 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров навіть звинуватив ЄС в «імпотенції».
Той факт, що із часів Другої світової війни в Європі панує мир, є достатнім для спростування цього твердження. ЄС спільно з ООН, НАТО, ОБСЄ, Радою Європи, країнами G7 та іншими міжнародними партнерами зробив значний внесок у мир та безпеку в європейському регіоні та за його межами, в тому числі в Україні.
ЄС також є найбільшою у світі інтегрованою економічною зоною та найбільшим торговельним партнером України. Амбітна Угода про Асоціацію зближує Україну та ЄС, підтримуючи реформи в Україні, відкриваючи для неї об’єднаний ринок Євросоюзу, гармонізуючи закони, стандарти та правила в різних галузях.