БАЛАНСУВАННЯ КИТАЮ ЩОДО ВІЙНИ В УКРАЇНІ
Китайські ЗМІ та посадовці чітко висловили свою позицію: не Росія винна у військовій агресії проти України, а Захід та розширення НАТО у східному напрямку впродовж останніх 20 років, які ігнорували «законні безпекові занепокоєння» Росії. Водночас Китай «поважає територіальну цілісність та суверенітет усіх країн». За останні тижні, коли підпорядковані уряду китайські ЗМІ зосередили свою увагу на Україні, Китай просував кілька наративів для того, щоб проілюструвати ці тези.
(Не)нейтральний Китай
Ще до початку російського вторгнення до України Китай обрав позицію нейтрального спостерігача, офіційно підтримав тиху дипломатію та виконання Мінських угод з метою припинення війни на сході України. Важливо пам’ятати, що Китай так і не визнав російську анексію Криму і досі публічно не натякнув на таку можливість.
Відтоді увага зосереджувалась на нейтралітеті та ролі Китаю як посередника у конфлікті. Водночас обговорення миру, гуманітарної допомоги та евакуації населення, окреслені в «ініціативі з шести пунктів» міністра закордонних справ Ван Ї, пронизані критикою так званої дезінформації та санкцій Заходу, проти яких, як заявив Китай, виступають «партнери-однодумці» та країни, що розвиваються. Суть полягає не втому, що насправді відбувається в Україні, а в тому, якими поганими є США (і Захід).
З одного боку, Китай висловлює підтримку «суверенітету та територіальної цілісності усіх націй», а з іншого – ніколи публічно не згадує про порушення Росією територіальної цілісності України та навіть відкрито виступає проти закликів засудити Росію. Натомість офіційні китайські канали неодноразово наголошують на «складних історичних питаннях» в основі ситуації в Україні, уникаючи будь-яких звинувачень у суперечливих заявах.
Президент Сі, який готовий розмовляти зі своїм стратегічним партнером Росією, ще досі не знайшов часу для розмови з владою України, хоча країни підписали договір про стратегічне партнерство ще у 2013 році. Ще раніше, у 1994 році, китайський уряд офіційно підтримав положення Будапештського меморандуму, надавши Україні гарантії безпеки та пообіцявши разом з Росією, США, Великою Британією та Францією поважати її суверенітет, незалежність та існуючі кордони в обмін на відмову від ядерної зброї.
Оскільки від дискусій про територіальну цілісність та суверенітет легко перейти до теми Тайваню, було безліч заяв про непохитну позицію Китаю, який заявив, що Тайвань – це не Україна, а підпорядковані уряду ЗМІ та посадовці звинуватили острів у використанні конфлікту задля привернення до себе міжнародної уваги.
Однак позиція нейтралітету не означає, що Китай нейтральний у питанні того, яким має бути майбутнє України. Вона, зрештою, розглядається як міст поза НАТО та ЄС і ніщо інше. А таке уявлення про Україну фактично заперечує її право обирати свій власний шлях. Китай часто цитує Гельсинський заключний акт 1975 року, коли говорить про «принцип неподільності безпеки», водночас у зручний для себе спосіб ігноруючи те, що цей документ закріплює право країн самостійно обирати, до яких союзів приєднуватись. У пов’язаних з ним Деклараціях Стамбульського саміту 1999 року, підписаних у тому числі і Росією, йдеться також про право загалом самостійно обирати механізми безпеки. І як же не згадати Статтю 51 Статуту ООН , яка гарантує право держав на колективну самооборону. У Статті 2.4 йдеться про повагу до суверенітету, незалежності та територіальної цілісності держав, що є ключовими принципами зовнішньої політики Китаю . І хоча Росія очевидно порушує самі засади стабільності міжнародної системи, Китай цього не засуджує.
Ні напруги, ні вторгнення
Тривалий час Китай сумнівався, чи була взагалі криза. До 24 лютого заяви про неминуче російське вторгнення до України називали лише «панічним залякуванням» (аналогічно до російських заяв) та дезінформацією, за якою ховаються власні геополітичні плани Вашингтона. Також, вочевидь, саме паніка з боку США спричинила нарощування військ на кордоні. Американську «паніку», войовничість та внутрішні проблеми зіставили з видимим спокоєм Китаю, його політикою допомоги та пошуками миру.
Навіть коли Росія таки насправді напала, китайські посадовці відмовились називати речі своїми іменами, вважаючи слово «вторгнення» типовим західним методом спотворення дійсності. Крім декількох поодиноких винятків, CGTN – це єдиний ЗМІ, підпорядкований китайському уряду, який регулярно використовує це слово. Навіть у світлі різанини у Бучі китайські видання за кордоном або просто проігнорували цю трагедію, або повторили російські заперечення та звинувачення проти України. Єдиним винятком знову стали CGTN, які надали ґрунтовнішу оцінку, однак так і не висловили засудження. Китайські офіційні канали регулярно звинувачують США та Захід у дезінформації, «спростовуючи» заяви про те, що Китай, між іншим, знав про плани Росії та підтримує конфлікт.
Таким чином, виступаючи нейтральною стороною, Китай апелював до ролі ООН та закликав до переговорів, а не протистояння, ніколи не сумніваючись у тому, яку роль зіграла Росія у зародженні конфлікту. До того ж, спільна заява двох держав після зустрічі Президента Сі та Путіна напередодні церемонії відкриття Олімпійських ігор не залишає сумнівів про те, що Китай підтримує пропозицію Росії щодо гарантій безпеки в Європі та виступає проти будь-якого розширення НАТО, знову ігноруючи вже згадане право держав самостійно обирати, в які союзи вступати , з яким погодилась і Росія.
Росія невинувата, «справжнім винуватцям» встати!
Ще до вторгнення Росії в Україну Китай окреслив певні переконання, які зараз, здається, вже висічені на камені. Насамперед, це позиція про те, що в цій війні винні НАТО та США (що є підтримкою міфу з прокремлівських наративів), які керуються антикитайськими та антиросійськими поглядами і таким чином заганяють Росію в глухий кут. Згодом на поверхню випливли й інші наративи з методички Кремля, запозичені китайськими каналами, підпорядкованими уряду: теорії змови про таємні та небезпечні військові біолабораторії США (це також використовується Китаєм, щоб відвернути увагу від себе в питанні походження COVID-19 ) та про підтримку неонацистських угруповань в Україні американською розвідкою. Перевидаючи статті російського інформагентства «Sputnik», китайські ЗМІ надали підсанкційному медіаресурсові платформу для розповсюдження цих теорій змови.
Такі антиамериканські та антинатівські наративи зміцнюють переконання у тому, що Росія не є агресором. З моменту російського вторгнення Китай наголосив на розумінні безпекових занепокоєнь Росії та продовжив звинувачувати Захід у його конфронтаційному підході.
Коли Росія приходить з війною, будуйте ефективну комунікацію
Заради справедливості слід зазначити, що Китай перейняв не всі російські дезінформаційні наративи; були навіть деякі випадкові розбіжності, а саме щодо людських та матеріальних втрат, які телеканал CGTN, підпорядкований уряду Китаю, іноді «спростовував». До того ж, Китай звернув увагу на серії гуманітарної допомоги Україні, оскільки ситуація «не така, якою її хотів би бачити Китай». Деякі статті китайських науковців в міжнародних ЗМІ можуть створювати враження, що принаймні хтось в країні хвилюється через серйозний економічний вплив та небезпеку ізоляції Китаю у випадку затяжної війни в Україні чи поділу країн на два блоки-супротивники – сценарію другої Холодної війни.
Зрештою, злагодженість риторик китайських урядових ЗМІ з кремлівськими спостерігалась ще на початку кризи, тож їхні новинні репортажі переважно (хоча й не винятково) опиралися на російські джерела. Зрештою, Китай використовує війну в Україні для ширшого просування своєї вже відомої критики США та Заходу.