Read this article in EN RU UA

ВІЙНА ТРИВАЄ: ДЕЗІНФОРМАЦІЯ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

07 Листопада, 2022

24 лютого 2022 року Росія розпочала неспровоковану повномасштабну війну проти свого мирного сусіда – України. Протягом наступних місяців після нападу Україна продемонструвала справжню сміливість та наполегливість, зупинивши вторгнення та навіть змінивши його хід.

Світ побачив справжнє обличчя Росії. Менш ніж через тиждень після вторгнення 141 зі 193 держав-членів ООН проголосували за резолюцію, яка засуджує вторгнення та вимагає від Росії вивести всі війська з території України.

Проте вороже ставлення Росії до України почалося далеко не минулого лютого. Кремлівська зброя дезінформації підготувала поле інформаційної битви за роки до нападу. Подібно до того, як російське вторгнення в Україну пішло не за планом, так і вірні промосковські дезінформатори мусили перекручувати й вивертати свої неправдиві наративи про війну, щоб підживлювати полум’я агресії.

EUvsDisinfo уважно стежить за їхнім розвитком. У цій статті ми підсумуємо та дослідимо деякі з основних поворотних моментів прокремлівської дезінформації, яка огортає агресивну війну Росії проти України. Ми також пропонуємо короткий огляд ключових наративів, які Росія підтримувала протягом війни.

«Триденна війна»

Початкова фаза повномасштабного вторгнення була покрита великою брехнею про «спеціальну операцію». Причому сам Путін натякнув на обмежений характер свого військового авантюризму, а прокремлівські пропагандисти готувалися святкувати перемогу Росії, яка мала відбутися за лічені дні. Тепер, після місяців надзвичайного українського опору, загальної мобілізації в Росії та незаконних спроб анексії окупованих територій, стало абсолютно зрозуміло, що «триденна війна» не обмежена ні масштабами, ні часом.

Коли виявилось, що російські загарбницькі війська не будуть сприйняті як визволителі, прокремлівські дезінформатори спробували змінити цілі війни. Метою вторгнення стала не якась абстрактна «денацифікація», а потреба звільнити східні території України, щоб врятувати народ від гніту Києва. Прокремлівська інформаційна екосистема вмить заповнилась брехливими звинуваченнями України в геноциді власного народу.

Російські пропагандисти дедалі частіше повертаються до геноцидної риторики, яка переходить у мову ненависті. Поширення дезінформації з метою дегуманізації України та розпалювання насильства було підходом Кремля з першого дня війни, щоб сіяти терор і виправдовувати воєнні злочини Росії в Україні.

Дезінформація приховує воєнні злочини

Коли хід війни почав змінюватися, Росія посилила обстріли цивільної інфраструктури по всій Україні. Тим часом її апарат дезінформації намагався заперечувати, відкидати та відволікати світ від злочинів, які чинив Кремль.

Коли Росія атакувала пологовий будинок у Маріуполі, прокремлівські ЗМІ назвали жертв нацистами. Коли російські ракети вдарили по залізничній станції, заповненій мирними жителями у Краматорську, пропагандисти брехливо звинуватили Україну у вбивстві невинних людей, які тікали від жахів війни. Коли російські пілоти запустили ракети по торговому центру у Кременчуці, Росія заперечила напад, стверджуючи, що завдає ударів лише по військових цілях. А атаку по кількох цивільних об’єктах у Вінниці прокремлівські дезінформатори виправдали тим, що в них начебто переховувалися нацисти.

Коли Україна звільняла нові території від окупації, світ щоразу жахався від шокуючої правди про дії російських «визволителів». Мабуть, найбільш показовий приклад нерозбірливої ​​жорстокості окупантів був виявлений, коли українські війська звільнили місто Буча. Фотографії тіл страчених цивільних, розкиданих вулицями Бучі, швидко облетіли світ.

Докази звірств, які можна вважати воєнними злочинами, були неспростовними. Але для прокремлівських дезінформаційних ЗМІ докази мало що означають. Кремль зразу ж спробував зайняти інформаційний простір суперечливими «поясненнями» подій у Бучі – нібито це українська провокація, звірства були інсценовані, та і взагалі у всьому винен Захід. Прокремлівські адепти намагалися розгорнути дезінформаційну кампанію, щоб приховати воєнні злочини Росії.

Подібна історія розгорнулася, коли українські війська звільнили місто Ізюм і виявили сотні цивільних поховань, а також кілька жахливих катівень, які діяли протягом шести місяців російської окупації. Початкова реакція була взята з підручника кремлівської дезінформації – категоричне заперечення і твердження, що будь-які знайдені докази є фейковими. Проте російські пропагандисти більше не соромилися нападів на цивільну інфраструктуру. Натомість, ці злочини почали вважатися непоганим методом вселення страху і демонстрації могутності Росії.

Заїжджена платівка

Зрештою, прокремлівська екосистема дезінформації не є особливо винахідливою. Вона процвітає завдяки повторенню та переробці тієї самої брехні. Цикл щоразу обертається майже однаково: відволікти від проблеми, заперечити докази, демонізувати ціль, перекласти провину й повторити все спочатку. Зрештою, звинувачення супротивника у власних проступках – один із найстаріших прийомів у методичці Москви.

Дезінформація для виправдання військових невдач

Від 24 лютого відбулося кілька переломних моментів у загарбницькій війні Росії проти України. Більшість із них були невигідними для Росії, тож прокремлівські дезінформатори вступили у гру: вони почали маскувати військові невдачі, яких Росія зазнала на передовій. Наприклад, коментатори регулярно повторюють твердження про те, що Росія навмисно сповільнює свої операції, щоб мінімізувати жертви серед цивільного населення.

Після успішного українського контрнаступу на початку вересня Кремль вирішив відволікти маси від втрат на фронті та перейшов до політичної ескалації, оголосивши мобілізацію в Росії та референдуми щодо анексії окупованих територій. Маніпуляції на ці теми охоче поширювалася у прокремлівській екосистемі дезінформації, зокрема на російському державному телебаченні.

З одного боку, російські ЗМІ прагнули применшити успіх українського контрнаступу на Харківщині. З іншого – «продати» мобілізацію російським масам. У результаті було досягнуто досить підступного рішення – пов’язати мобілізацію з анексією, водночас нарощуючи завуальовані погрози та риторику залякування. Кроки Кремля були очевидними: для початку провести нелегітимні референдуми і проголосити окуповані території України частиною Росії. Потім виставити український контрнаступ як напад на Росію і обґрунтувати цим заклик до мобілізації.

Палаючі мости

Ще один серйозний удар по заяві Росії про те, що все під контролем, було завдано 8 жовтня. Тоді полум’я охопило символічний міст через Керченську протоку. Хоча деякі ЗМІ намагалися відвернути увагу від масштабів вибуху, більшість повторили звинувачення в тероризмі через навмисну ​​атаку на критично важливу інфраструктуру Росії. Подібним чином прокремлівські медіа підкреслювали символічне значення мосту, розпалюючи емоції та закликаючи до невибіркової помсти всім українцям. І, звичайно, чимало звинувачень щодо вибуху були спрямовані проти Заходу.

Прокремлівські дезінформатори почали підготовку інформаційного середовища до ракетних ударів по цивільних об’єктах України вже через кілька днів. Пропагандистська риторика намагалася представити ці жахливі атаки як справедливу відплату. Попри це існують свідчення того, що ракетні удари були підготовлені ще до вибуху на Керченському мосту.

З тих пір прокремлівські дезінформатори перестали використовувати наратив, наче Росія завдає ударів лише по військових цілях. Тепер вони відкрито називають усіх українців терористами, які заслуговують на знищення. Вони публічно закликають до «деелектрифікації» України та підтримують удари по цивільних об’єктах. Головні дезінформаційні видання вихваляють напади на українську інфраструктуру та енергетичні системи, а ведучі радісно розповідають про біль і страждання, яких Росія завдає Україні.

І все ж, веселощі прокремлівських «ораторів» не можуть повністю приховати масштаби російських військових невдач в Україні. У якийсь момент навіть заперечення та відволікання не могли затьмарити правди, тож пропагандисти почали пошуки беззаперечного виправдання. Вони звернулмся до кремлівської мантри – коли сумніваєшся, звинувачуй Захід. Тепер основним дезінформаційним наративом для виправдання будь-яких втрат на передовій є те, що Росія бореться з НАТО та колективним Заходом в Україні.

Останніми тижнями прокремлівські ЗМІ та їхні посіпаки розповідали про відкритість Кремля до переговорів. Це нагадує тактику «бийся і говори», яку часто використовують агресори, щоб зміцнити свої позиції за столом переговорів. Важко серйозно сприймати будь-які заклики до миру, коли російські пропагандисти вимагають знищити Україну, а їхні ракети та безпілотники-камікадзе атакують українські міста, цивільне населення та критичну інфраструктуру.

Прокремлівським дезінформаційним наративам властива одна спільна характеристика. Від промови Путіна про початок війни 24 лютого до коригування військових цілей, оголошення мобілізації в Росії та спроби анексії окупованих територій — вся конструкція побудована на термінах, абсолютно протилежних їх початковому значенню. Окупація — це звільнення, а самооборона — це вторгнення. Ми назвали це кремлівським новомовом через його моторошну схожість на вигадану мову в романі Орвелла «1984».

Перекручення слів є лише однією з форм маніпуляції. Іншою, не менш підступною, є цензура та знищення незалежних ЗМІ в Росії. І не лише відомі джерела новин, такі як «Новая газета», піддалися цензурі і призупинили діяльність. Популярні соціальні медіа, такі як Facebook і Instagram, також були заборонені в Росії, а влада назвала їх материнську компанію Meta екстремістською організацією.

Проте придушити свободу думки важче, ніж передбачав Кремль. Люди завжди знайдуть способи обійти обмеження, беручи участь у такій собі грі в котика й мишку між цензорами та народом. Навіть деякі пропагандисти з довгим послужним списком врешті вирішили припинити брехати та втекли з екосистеми дезінформації. Таким чином монолітний фасад кремлівського пропагандистського апарату, здавалося б, дав тріщину.

Приціл за межі України

Не вся прокремлівська дезінформація протягом війни була спрямована безпосередньо на Україну. Москва, схоже, зрозуміла, що за Україною стоїть більша частина світу, тому вона також стала мішенню для російської «інформаційної зброї». Чотири теми виділяються найбільше: продовольча безпека, енергетика, біологічна зброя та ядерні загрози.

Коли стало зрозуміло, що війна триватиме довше, ніж планувалося, прокремлівські джерела дезінформації мобілізувалися, щоб відмовити міжнародну спільноту від підтримки України. Одним із особливо огидних інструментів було використання їжі в якості зброї та націлювання її проти найбільш уразливих груп населення, фактично тримаючи їх у заручниках.

Найпомітнішим є те, що прокремлівські джерела дезінформації намагаються переконати світ у тому, що Захід винен у погіршенні продовольчої безпеки в усьому світі та зростанні цін на пшеницю чи соняшникову олію. Росія активно поширює думк, що в різкому підвищенні вартості продовольства та пального винні міжнародні санкції проти неї. Однак санкції містять винятки щодо експорту та операцій, пов’язаних із продовольством і сільськогосподарською продукцією. Саме війна, яку Росія розпочала в Україні, є справжньою причиною нестачі продовольства та зростання цін на енергоносії.

Експлуатація первинних страхів завжди була улюбленою тактикою Кремля. І якщо цей страх можна використати як відволікаючий маневр, то навіть краще. Нещодавно російські ЗМІ намагалися пробудити постпандемічні страхи та глобальну чутливість до теорій змови, знову розгорнувши брехливий наратив про таємні дослідження біологічної зброї, що фінансуються Заходом. Це була спроба виправдати війну й відвернути увагу. Той факт, що біологічні дослідження не заборонені, не мав значення для прокремлівських дезінформаторів.

Страх перед «біологічною загрозою» не викликав жах у глобальної аудиторії. Тому російські ЗМІ посилили ядерну риторику Кремля. Протягом усієї війни промосковська машина маніпуляцій і дезінформації використовувала глибоко вкорінений і цілком зрозумілий страх ядерної катастрофи для досягнення своїх політичних і військових цілей в Україні. РФ звинувачувала Україну в підготовці ядерних провокацій на Запорізькій АЕС, посилювала погрози щодо застосування ядерної зброї у відповідь на спроби України звільнити окуповані території. А останнім часом Росія почала розкидувати необґрунтовані звинувачення в розробці Україною «брудної» бомби.

Кремль чітко усвідомлює свій найбільший батіг і найбільший пряник. Для Росії це одне й те ж – енергоносії. Будете добрі до Росії, і вона продасть вам дешевий газ. Будете злі – Росія заморозить вас, перекривши постачання. Тож прокремлівські дезінформаційні ЗМІ швидко перейшли до поширення страшилок про замерзання Європи взимку. Маніпулятивний наратив є простим: припиніть допомагати Україні і Росія надішле вам газ. А якщо ви насмілитеся подумати про альтернативні джерела викопного палива чи способи його доставки, знайте, що навіть підводні трубопроводи можуть вибухнути.

Використання страхів є однією з найпоширеніших тактик прокремлівського «модус толлеранді». А в загарбницькій війні Росії проти України пропагандисти використовують різну зброю. Після того, як війна спровокувала хвилю біженців з України, прокремлівські медіа намагалися використати існуючі страхи щодо міграції, особливо націлившись на Молдову й Польщу, які радо приймали українців.

Прокремлівські торговці страхом і ненавистю також прагнули зобразити загарбників у якості захисників «традиційних цінностей» від навислої загрози нечестивого альянсу між ЛГБТКІ+ спільнотою та самим дияволом. Дезінформаційний наратив про захист традиційних цінностей, просякнутий відкритою гомофобією, часто балансує на межі відвертої мови ворожнечі. Пропагандисти намагаються використати ЛГБТКІ+ спільноту одночасно як мішень і інструмент маніпуляції.

Одним із найбільш відкритих методів, які використовує Кремль для посилення страхів та схильностей до теорій змови, є використання російських дипломатичних акаунтів в соцмережах Twitter та Facebook для поширення дезінформації серед міжнародної аудиторії. Оскільки платформи в основному верифікували ці облікові записи, удавана легітимність викликає більше довіри до дезінформації, а підписники підсилюють вагу публікацій. Акаунти російських урядовців і дипломатів в соціальних мережах є невід’ємною частиною екосистеми дезінформації та пропаганди Росії.

Русофобський нацистський клей, який усе це тримає разом

Дезінформаційна екосистема намагається пристосуватись до мінливих реалій на передовій і політичних примх Кремля. Та існує кілька фундаментальних наративів, які не змінилися протягом війни.

Хибне твердження про те, що режим у Києві та, відповідно, в усій Україні, є нацистським, просувалося з перших днів війни. Зображення України як нацистської держави не є випадковим. Це ретельно розроблений і культивований дезінформаційний наратив, розгорнутий, щоб викликати глибоко вкорінену ненависть і направити її на підтримку злочинних дій Кремля.

Цей жахливий наратив переважно орієнтований на російську внутрішню аудиторію, намагаючись очорнити Україну. Прокремлівська екосистема дезінформації використовувала його протягом усієї війни: чи то для виправдання навмисних нападів на українських цивільних, чи для спроби дискредитувати уряд Зеленського та Збройні сили України в очах світу. Найпомітніше те, що безпідставні звинувачення в нацизмі й геноциді стрімко зросли за місяці й тижні до війни.

Прокремлівський дезінформаційний наратив про «нацистську Україну» тісно пов’язаний із постійними звинуваченнями в «русофобії», яка нібито поширюється як в Україні, так і на Заході. Цей термін став улюбленим клеймом для пропагандистів, які охоче вішають його на будь-кого, хто критикує Росію чи її жорстоку війну проти України. Незалежно від того, чи ЄС перекриває доступ до російських каналів дезінформації, чи засуджує війну Росії та вводить санкції, на думку Кремля, всі ці дії керуються «русофобією».

Іншим елементом, який прокремлівська екосистема дезінформації поширювала роками та підтримувала протягом війни, є твердження про те, що Україна не має легітимної державності, оскільки вона контрольована Заходом. Часто цей контроль втілює таємнича група тіньових ляльководів, відомих як англосакси. Хоча це звинувачення абсолютно необґрунтоване, та наратив про західний контроль сподобався аудиторії, схильній до віри в теорії змови, і часто використовується для приниження суверенітету України.

Нарешті, прокремлівські ЗМІ намагаються заперечити, відвернути та відкинути вплив західних санкцій, справедливо накладених на Росію за розв’язання неспровокованої війни проти України.

Слід визнати, що цей наратив є чимось на кшталт натягнутого канату для пропагандистів, яким доводиться балансувати між сміливими заявами, що санкції не впливають на могутню російську економіку, і звинуваченням тих самих обмежень як інструменту незаконного тиску на Росію. Та загальний дезінформаційний наратив про санкції завжди був зрозумілим: вони завдають більше шкоди Заходу, ніж Росії. Кремль розробив цю підступну брехню, щоб змусити світову спільноту відмовитися від підтримки України в її боротьбі за свободу та суверенітет.

Не дозвольте себе обманути.