Дезінформація – це лікування смертельної хвороби горілкою та трактором
Журналісти говорять про дезінформацію та її шкоду.
Частина 1: Білорусь
Чесна журналістика лежить в основі демократичного суспільства. З нагоди Всесвітнього дня свободи преси EUvsDisinfo публікує низку статей, надаючи голос незалежній журналістиці у країнах Східного партнерства. Частина 1. Білорусь
Білоруські державні ЗМІ разом із прокремлівськими медіа ведуть повномасштабну кампанію проти незалежних журналістів, тавруючи їх як «екстремістів», «іноземних агентів», «агентів хаосу». І все це – просто за те, що вони роблять свою справу і показують світові ситуацію в Білорусі. Журналісти EUvsDisinfo поспілкувалися із трьома працівниками білоруських медіа: журналістом та медіа-експертом Павлом Биковським, журналісткою та ведучою каналу Belsat Аліною Ковшик і журналісткою та аналітикинею Atlantic Council Анною Любаковою.
Жоден із них спочатку не планував бути журналістом. Анна Любакова раніше працювала у сфері історії мистецтва. Аліна Ковшик бажала викладати в університеті. Павел Биковський почав журналістську кар’єру ще в школі, але він розглядав її лише як спосіб задовольнити свою допитливість. Згодом усі вони занурились у цю професію і ніколи не оглядалися назад, незважаючи навіть на те, що їм довелося зустрітися у процесі роботи зі значними труднощами.
Що є найбільшим викликом для журналіста в Білорусі?
Анна Любакова:
Хто міг передбачити, що у 2020 році все, що йде проти [білоруського] режиму, стане ризикованим? Ми переконалися, що інформація може бути як захисною бронею, так і зброєю.
Павел Биковський:
Стало важко працювати «на місці подій», тому що на несанкціонованих мітингах жилет із надписом «преса» не рятує від затримання.

Павел Биковський, журналіст та медіа-експерт
У чому полягає проблема дезінформації?
Павел Биковський:
Дезінформація – це навмисне розповсюдження хибної інформації з політичною метою або для впливу на громадську думку. Але чиста дезінформація зустрічається рідко. Частіше я бачу факти, висмикнуті з контексту, «частки правди», які оратор тлумачить так, як йому вигідно. У Радянському Союзі і в сучасній державній журналістиці факти часто не відокремлюються від суджень, отже факти та припущення можуть існувати поряд. Такий самий підхід часто використовують і деякі недержавні медіа.
Аліна Ковшик:
Дезінформація – це не тільки брехлива інформація, що вводить в оману, а також і ситуація, коли бракує надійної інформації. Більше того, це упереджена вибірка фактів, яка створює іншу реальність.

Аліна Ковшик, журналістка та телеведуча Belsat
У чому небезпека дезінформації?
Павел Биковський:
Аудиторія може стати жертвою маніпуляцій і почати підтримувати шкідливі дії, або схилятися до виправдання спричинення шкоди окремим людям, групам або організаціям – наприклад, дисидентам або меншинам. Іноді дезінформація провокує людей до певних агресивних дій, а іноді – навпаки, вганяє їх в апатію, так щоб вони навіть не думали захищати свої права.
Анна Любакова:
2020 рік на глобальному рівні показав, наскільки дезінформація може бути не просто небезпечною, а смертельно небезпечною. Дезінформація – це як лікування потенційно смертельної хвороби горілкою та трактором. Це значить кидати за грати представників етнічних меншин тільки за те, що вони є представниками етнічних меншин. Це означає поляризацію та неможливість діалогу, хоча ми є одним суспільством. Це означає хаос, паніку та руйнування інституцій, а внаслідок цього – політичну кризу, яка впливає на всі сфери життя.
Ми не єдині, хто із цим зіткнувся: найближчим прикладом є Україна. Більш віддалений приклад – США. В одній країні – війна та окупація, в іншій – дезінформація щодо вакцин, фейки про сфальшовані вибори. Нешкідливої дезінформації не буває.

Анна Любакова, журналістка та аналітикиня Atlantic Council у Білорусі
Як ми можемо захистити себе від дезінформації?
Анна Любакова:
Я вважаю, що розвиток критичного мислення буде реальною інвестицією у боротьбу з дезінформацією, хоча він миттєво не дасть вражаючих результатів.
Найкраща порада, яку я чула, така: якщо ви відчуваєте бажання повірити якійсь інформації, і вона викликає надто багато емоцій – перевірте її. Вірте фактам, а не почуттям. Перевірте першоджерело. Ставтесь критично до всього, що ви не можете довести або підтвердити.
Павел Биковський:
У наш час соціальних медіа варто дочитати статтю до кінця, а не зупинятись лише на заголовках. Досить часто редакції схильні до клікбейту, вони хочуть, щоб статтю прочитало якомога більше людей, і штучно драматизують заголовки. Ще важливо, чи не міняє матеріал моїх переконань. Чи підтримує він мої стереотипи? Чи провокує він мої емоції? Якщо ви відповідаєте на ці питання «так», є велика ймовірність, що ви стикнулися з маніпуляцією. Будь-яку новину треба приймати з певною часткою недовіри. Навіть якщо ви довіряєте каналу, все одно поставте собі питання:
- Як журналіст міг про це дізнатися?
- Чи є баланс думок при висвітленні конфліктної ситуації?
- Чи не присутні тут гіпотези та припущення під маскою фактів?
- Чи має автор та його редакція добру репутацію?
Аліна Ковшик:
В інтернеті легко потонути в потоці інформації, яка надходить з усіх боків і не завжди є перевіреною та надійною. У той же час, саме завдяки інтернету сьогодні легше знайти інформацію, яка допоможе перевірити почуте, прочитане або побачене.
Журналістка назвала кілька попереджувальних сигналів, які можуть допомогти розпізнати дезінформацію.
- Вражаючі заголовки, так званий клікбейт;
- Підозріла адреса або назва джерела
- Нерівномірне форматування тексту;
- Емоційний текст;
- Орфографічні, пунктуаційні та стилістичні помилки;
- Відсутність посилань на джерела, цитат і фактів;
- Відсутність імені автора тексту;
- Велика кількість реклами та оголошень;
- Конспіративні теорії або заклики до колективного реагування.
Чи хотіли б ви щось сказати людям у Всесвітній день свободи преси?
Павел Биковський:
Якщо у вас є доступ до вільної та відповідальної журналістики, то ви знаєте, що відбувається. Якщо домінуючим принципом є «Тато краще знає, що мені читати», тоді вважайте, що ви не знаєте нічого.
Аліна Ковшик:
Медіа мають бути вільними. Ви, як громадяни, маєте право на надійну, перевірену інформацію.
Анна Любакова:
Інформація є цінністю. Вона дозволяє нам приймати рішення. Вона захищає нас і веде вперед. Демократія, як каже одна відома газета, помирає у темряві. Давайте увімкнемо світло.