Кант, філософія автономії, істини та миру
Кант: запитуйте більше?
Вражає те, що автори дезінформації часто самі граються з ідеєю критичного мислення. Девіз дезінформаційного ресурсу RT — запитуйте більше. Також можна згадати алгоритми YouTube, які рекомендують відео для перегляду, зокрема й ті, які поширюють дезінформацію та неправдиву інформацію, даючи глядачеві впевненість у тому, що він сам обирає відео для себе. Або навіть робить дослідження. Корені ідеї того, що людина повинна шукати істину самостійно, не спираючись на жоден зовнішній авторитет, сягають німецького філософа Іммануїла Канта. Автономія людини є центральною в його філософії.
І все ж, якби Кант жив у наш час, він би був обережним щодо дезінформації. За Кантом здатність утверджувати істину, або ж спільні поняття, які її підкріплюють, життєво необхідне для збереження миру. Іншими словами, дезінформація несе в собі великий ризик, і ставки високі. Кант також тотально засуджував брехню. Як він дійшов таких висновків?
Що я можу знати? Що мені слід знати? На що я можу сподіватися?
Кант стверджував, що всі філософські доктрини, зокрема його власна, дають відповіді на три запитання: 1) Що я можу знати? 2) Що мені слід знати? 3) На що я можу сподіватися? Відповіді Канта поєднували сучасну емпіричну науку (наприклад, Ньютона) і певну віру в раціональність поза досвідом, що дало йому змогу стати центральною фігурою в сучасній філософії. Його велич полягає в здатності знайти відповідь, яка була з одного боку систематичною, раціональною та логічною, а з іншого — залишала місце для певної загадковості. Водночас його висновки мають широкі наслідки: від метафізики до етики, політики та навіть дезінформації.
Щоб зрозуміти Канта, важливо зауважити, що він реагував на Юма і його скептицизм, який ми обговорювали в минулій статті. Це суттєво визначало те, як Кант підходить до істини, і, відповідно, усього іншого. Коротко кажучи, Юма вразили наукові прориви Коперника та Ньютона. Тому він стверджував, що філософію слід практикувати згідно з їхніми емпіричними методами. Утім, Юм вірив, що просвітництво надало раціональності надто багато значення. Натомість ми, у манері дещо буддистській, маємо зосередитися на тому, що відчуваємо, зокрема на емоціях.
Хоч Кант і поважав праці Юма, але прийняти його висновки ввічливо відмовився. Натомість Кант заперечив йому на сторінках свого, мабуть, найвідомішого твору — Критики чистого розуму. Книга говорить, що «синтетичнеапріорне знання» можливе; це певна раціональність, яка передує досвіду. Для прикладу, можна сказати, що «квадрат має чотири сторони», навіть не бачивши квадрата. Грубо кажучи, Кант указав на те, що весь наш досвід взаємодії зі світом ми сприймаємо через фільтр власного розуму.
Кант без зайвої скромності порівняв свої ідеї з коперниківською революцією в тому сенсі, що предмети наших відчуттів обов’язково підлаштовуються під просторові та часові форми розуміння. Це означає, що ми можемо мати апріорне знання предметів відчуттів.
Зображення: геліоцентрична модель Коперника (джерело: Wikimedia Commons)
Просвітництво = критичне мислення = свобода
Кант хотів знайти філософське обґрунтування для автономії людини. Утім, як не парадоксально, автономію він розумів у досить обмеженому вигляді. Для Канта автономія означає не щось типу «роби, що тобі заманеться», а дещо більш схоже на те, щоб мати владу над власними діями. Через поняття, що наше мислення формує те, як ми сприймаємо цей світ, він розробив свій метод «критичної філософії», щоб обґрунтувати свободу. Щоб стати вільними, ми повинні розуміти і раціональність, і власне мислення. І відповідним чином підлаштовуватися.
Філософія просвітництва Канта відома як «критичне мислення». Кант у своєму знаменитому есе «Що таке просвітництво?» визначає його «як звільнення людства від накладеної самим на себе незрілості; незрілість — це нездатність використовувати власне розуміння без скеровування з боку інших».
Кант почав критично вивчати наші сфери знань. Він запитував: Що ми здатні знати? Які умови уможливлюють наші знання? Які межі наших знань? Усі твердження необхідно критично розслідувати. Вони достовірні, лише коли можуть бути підтверджені доказами. Оскільки всі люди повинні пізнавати істину незалежно, підхід Канта часто поєднується зі свободою та рівністю для всіх.
Хоча люди й повинні були б уміти пізнавати істину самостійно, факт того, що отримати прямий доступ до істини не видається можливим, зважаючи на «коперниківську революцію» Канта, означає, що, аби відкрити істину, ми маємо вдатися до інтерсуб’єктивного методу. Або, простіше кажучи, ми повинні мати суспільний розум, аби компенсувати власні сліпі зони.
Дуже узагальнюючи, можна сказати, що це критичне мислення на макрорівні є тим, що Кант називає суспільним розумом. Без нього держава не може бути легітимною. Коротко це пояснимо. За Кантом політична влада вимагає впровадження в країні політичних інституцій. Раціональні особистості навіть мають моральний обов’язок це робити. Держава, утім, ґрунтує свою легітимність на «узгодженні будь-якого суспільного закону з правами». Гіпотетично це означає, що на кожен закон повинна бути згода кожної раціональної особи.
Відповідно, голова держави, щоб бути легітимним, повинен підкорятися суспільному розуму та створювати відповідне законодавство. Підкорення суспільному розуму створює передумови для полегшення вільного обміну інформацією, тому Кант наполегливо відстоює «свободу пера» та можливість висловлювати свої думки. Свобода слова вважається найпевнішим захистом для збереження прав людей, але, як не парадоксально, ці права також можна трактувати як аргумент за обмеження свободи слова. Без легітимної держави, якої потребує суспільний розум, не може бути жодного захисту прав. Тому слова, націлені на повалення легітимної держави, можуть бути обмежені. Кант розглядав революційні рухи, але ці твердження так само можна застосувати до дезінформації, яка має на меті посилити поляризацію та врешті-решт розвалити демократії.
Зображення: лекція Канта (джерело: Wikimedia Commons)
Ніколи, ніколи, ніколи не бреши!
Однією з причин, чому Кант такий цікавий саме з погляду дезінформації, є те, що він досліджував моральні заборони проти свідомого висловлення неправди: брехні. Кант заявляв, що вся брехня шкідлива, оскільки підриває гідність інших людей. Брехня перешкоджає людям діяти вільно та раціонально. Коли хтось бреше, то порушує право своєї аудиторії на отримання правдивої інформації. Також брехня спотворює здатність робити осмислені рішення. Кант іде далі та стверджує, що брехня спричиняє масштабнішу шкоду, підриваючи довіру до мовця, яка зі свого боку спонукає людей на недовіру до тверджень одне одного. Кант доходить до того, що говорить, що брехня є аморальною за будь-яких умов. В одному знаному прикладі Кант говорить, що це працює, навіть якщо у твої двері стукає вбивця, що шукає людину, яка ховається в тебе вдома. Ніхто не має права вигадувати історії, навіть якщо це означає врятувати життя!
Кант хотів філософськи та практично підкреслити автономію людини, описував суспільні умови, необхідні для свободи. За Кантом для цього необхідна легітимна держава, яка захищає суспільний розум і підкоряється йому. Це може означати, що Кант підтримував би політику різноманіття в медіапросторі та захищав би заходи для стримування антидемократичних рухів, зокрема заходи, спрямовані на поширювачів дезінформації. Кант нещадно нападав на брехню, а отже, і на дезінформацію, оскільки вона аморальна не лише тому, що маніпулює іншими та принижує їхню гідність, а й тому, що розмиває підвалини збереження миру. У питанні дезінформації думки Канта дуже прискіпливі та містять серйозні попередження.
У 1945 році Росія анексувала старовинне пруське місто Кенігсберг, сьогоднішній Калінінград. Іронічно, що могила Канта зараз розташована на території Росії, тоді як Кремль намагається придушити всі форми критичного мислення.
