Карл Поппер і неспростовуваність нісенітниці

Поява фальсифікацій

Карл Поппер народився у Відні в 1902 році. Його знають як одного з найвидатніших філософів науки. Крім того, він був впливовим соціальним і політичним філософом, самопроголошеним борцем з усіма формами скептицизму та релятивізму в науці й у людських питаннях загалом. Він рішуче відстоював ідею «відкритого суспільства». Відомий математик Герман Бонді описав неоціненний вплив Поппера так: «У науці немає нічого важливішого за її метод, а в методі немає нічого важливішого за те, що сказав Поппер».

Власний життєвий досвід Поппера сильно вплинув на його мислення. Ще студентом у 1920-х роках Поппер слухав лекції Ейнштейна. Це дуже надихнуло його. До цього, у підлітковому віці, він захоплювався марксизмом, а пізніше — психоаналітичними працями Фрейда. Однак, слухаючи Ейнштейна, він зрозумів, що його теорія «ризикована». І це стало позитивним моментом. На думку Поппера, Ейнштейн був доволі сміливим, оскільки з його теорії можна було зробити висновки, які б у разі їх хибності означали б хибність теорії загалом. Такого «критичного погляду», як в Ейнштейна, абсолютно не мали ні Маркс (оскільки його критична теорія — це дещо зовсім інше), ні Фрейд, що стало вирішальним для Поппера. Він вважав, що Фрейд і Маркс будували свої теорії в таких умовах, які лише підтверджували їх. На відміну від них, Ейнштейн запропонував висновки, які можна було перевірити, і в разі їх хибності вони б спростували всю теорію. Як бачимо, згодом це стало основою філософії науки Поппера.

Безумовно, трагічні події XX століття також суттєво вплинули на нього. Він був шокований нездатністю демократичних партій зупинити поширення фашизму, а марксисти фактично вітали його, оскільки вбачали у фашизмі діалектичний крок до краху капіталізму. Пізніше це наштовхнуло Поппера на ідею «парадоксу толерантності». Грубо кажучи, це означає, що демократи мають бути нетерпимими до нетерпимості. Це вагомий аргумент на користь втручання уряду в процеси й організації, що мають на меті підірвати демократію, зокрема в діяльність тих, хто поширює дезінформацію.

Оскільки Поппер був євреєм за походженням, у роки Другої світової війни він перебував у Новій Зеландії, де в 1937 році отримав посаду професора філософії. Анексія Австрії, його батьківщини, у 1938 році спонукала Поппера більше зосередитися на політичній філософії. У 1945 році він опублікував свою працю з критикою тоталітаризму «Відкрите суспільство та його вороги».

Ми вже розповідали про силу та небезпеку історії про «вічність». Поппер назвав би це формою «історизму», у якому він убачав віру в те, що історія невблаганно й обов’язково розвивається до визначеного кінця згідно з певними принципами чи правилами. Поппер звертався, зокрема, і до Платона як до філософа, який заклав основу для цих концепцій. На думку Поппера, ці ідеї беруть свій початок від того, що він називає

однією з найдавніших мрій людства — мрією про передбачення, ідеєю про те, що ми можемо дізнатися, яке майбутнє чекає на нас, і що ми можемо отримати вигоду з цього знання, пристосувавши до нього свою політику.

Низка праць Поппера, зокрема «Логіка наукового відкриття» (1959), нині вважаються загальновизнаною класикою в галузі філософії науки. Суть цієї книги досить проста: універсальне твердження можна сфальсифікувати за допомогою єдиного правдивого контрприкладу. Ця праця значною мірою вплинула на розвиток сучасної науки, а також має важливе значення для нас, дослідників дезінформації.

Інфошум = нісенітниця

А тепер повернімося в наш час. У 2018 році команда EUvsDisinfo вже розповідала про особливий вид прокремлівського медіаконтенту — інфошум. Він глибший, ефективніший і темніший, ніж поняття вічності.

Слово «інфошум» походить від загальновідомого у світі терміна «білий шум», тобто це випадковий і неосмислений шум, «інформаційний шум». Він належить до сірої зони між інформацією та дезінформацією. У нас є докази його активного використання прокремлівськими ЗМІ.

Важливим поняттям, яке допоможе нам зрозуміти суть інфошуму, є «нісенітниця».

Цікаво, що насправді існує ціла теорія нісенітниці, яка безпосередньо стосується дезінформації. Цю теорію представив у своїй книзі «Про нісенітницю» філософ Гаррі Франкфурт. Ось її найперші рядки:

«Однією з найяскравіших рис нашої культури є те, що в ній так багато нісенітниць. Усі це знають».

На думку Франкфурта, нісенітниця — це висловлювання, метою яких є переконання без огляду на істину. Відсутність уваги до істини відрізняє того, хто говорить нісенітницю, від брехуна. Прихильники нісенітниці радикальніші. Брехуни знають істину та враховують її, саме тому вони намагаються приховати свою брехню. Натомість тим, хто верзе нісенітницю, байдуже, правду вони кажуть чи ні. Вони зосереджені лише на переконливості.

Франкфурт не вважає, що в суспільстві стало більше нісенітниці, ніж раніше. Натомість він пояснює, що всі форми комунікації поширилися, зробивши нісенітницю очевиднішою. Коли у 2005 році Франкфурт опублікував свою книгу, найбагатшими компаніями світу й досі були ті, діяльність яких пов’язана з нафтою та грошима, а не інформацією, і Facebook налічував лише 6 мільйонів користувачів. До стрімкого піднесення соціальних мереж залишалися роки.

У 2021 році все стало навіть гірше, ніж передбачав Франкфурт. Іноді здається, що наші демократії потопають у нісенітницях. На жаль, наша база даних охоплює лише частину всієї наявної маячні.

«Однією з найяскравіших рис нашої культури є те, що в ній так багато нісенітниць. Усі це знають», — Гаррі Франкфурт

Захоплення інформаційного простору

Навіщо ж комусь поширювати нісенітниці? Кінцева мета полягає в захопленні інформаційного простору.

Як ми вже зазначали раніше, фінансований Кремлем аналітичний центр опублікував есе «Інформаційне забезпечення зовнішньополітичної діяльності в умовах цифрової реальності», де стверджувалося таке:

«Превентивно сформований наратив, який відповідає національним інтересам держави, може суттєво зменшити вплив діяльності іноземних сил в інформаційному просторі, оскільки вони зазвичай намагаються зайняти “порожнечі” [в інформаційному потоці]».

Ця стратегія свідчить про намагання відвернути увагу від певної істини. Тому той, хто нею користується, поширює саме брехню, а не нісенітницю.

Однак і тактичного брехуна, і того, хто говорить нісенітницю, об’єднує одне: суть для них має другорядне значення, а головною метою є заповнення системи інформації.

З цього боку небезпеку становить навіть та неправдива інформація, що не здається відверто шкідливою, оскільки вона займає інформаційний простір і цим перешкоджає існуванню загальних умов для встановлення істини. Показовим є той факт, що в Росії майже половину всіх політичних розмов у Twitter підтримують боти.

Дослідники довели, що це також стосується й ситуації з COVID-19. Ретельно проаналізувавши понад 200 мільйонів твітів про коронавірус у всьому світі, вони дійшли висновку, що із січня приблизно 45 % цих твітів було розміщено з облікових записів, які поводяться радше як комп’ютеризовані роботи, ніж як люди.

У 2018 році з мережі Facebook було видалено 835 мільйонів фейкових облікових записів, що дорівнює майже 10 відсоткам населення планети.

Стів Беннон якось зробив сумнозвісну заяву: «Демократи не мають значення. Справжня опозиція — це ЗМІ. І єдиний спосіб боротися з ними — це залити весь інформаційний простір лайном».

45 % із більш ніж 200 мільйонів твітів про COVID-19 у всьому світі було написано з облікових записів, які поводяться як комп’ютеризовані роботи.

Спростовуваність нісенітниці

Коли потрібно заповнити інформаційну систему, нісенітниця може стати чудовим інструментом, адже її, напевно, навіть важче спростувати, ніж брехню. І тут варто повернутися до Карла Поппера, адже саме так він розумів спростовуваність: здатність твердження бути спростованим завдяки доказам.

Наприклад, твердження «усі лебеді білі» є спростовуваним. Щоб його спростувати, потрібен лише один чорний лебідь. Натомість твердження «цей людський вчинок є безкорисливим» навпаки не піддається спростуванню. Ми не маємо жодних інструментів, щоб вирішувати, чи зумовлений цей вчинок особистими інтересами.

У контексті дезінформації все працює так само.

Наприклад, якщо ви просуваєте наратив, що за даними BBC рейс MH17 було збито українським винищувачем, це можна легко спростувати. Факти з документального фільму BBC, про який ідеться, було явно перекручено. Але спробуйте спростувати таке гіпотетичне твердження (ми вигадали його самі): «Джордж Сорос є рушійною силою таємного руху, що підтримує кольорові революції, а їхня прихована мета — повалення всіх держав для створення світового уряду».

Цю тезу неможливо повністю спростувати. Однак Поппер і Франкфурт довели, що це також не робить її правдивою, а радше свідчить про те, що ми маємо справу з нісенітницею. І, як ми вже побачили, нісенітниця — це не щось нешкідливе.