Read this article in EN RU IT ES FR DE PL UA RO

КЛЮЧОВІ НАРАТИВИ ПРОКРЕМЛІВСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ: «НАЦИСТИ»

20 Вересня, 2022

Визначальною рисою прокремлівської дезінформації є її повторюваність. Попри епатажність їхніх вигадок, прокремлівські ЗМІ часто повторюються наче заїжджена платівка, постійно використовуючи кілька основних посилів для внутрішньої та міжнародної аудиторії. Це не є випадковістю чи помилкою, це — частина задуму, ​​бо повторення брехні робить її більш правдоподібною. Прокремлівські дезінформаційні видання досягають цього ефекту за рахунок послідовного впровадження певного набору повторюваних наративів або шаблонів, під які вже підганяються конкретні історії.

Наратив — це загальний посил, який передається за допомогою текстів, зображень, метафор та інших засобів. Наративи допомагають передати певні сенси та погляди цільовій аудиторії, створюють відчуття тривоги та роблять інформацію більш принадною. EUvsDisinfo визначили набір із п’яти домінуючих наративів, які використовуються російськими і прокремлівськими дезінформаційними ЗМІ та включають: «еліти проти народу», «цінності під загрозою», «втрата суверенітету», «неминучий крах» і «Хахаганда» — все це відображено в меседжах Кремля.

Проте картина прокремлівської дезінформації не була б повною без розгляду наративу про «нацистів», який одним словом узагальнює міфологію, на яку спирається кремлівський режим.

Нацист тут, нацист там… але переважно в Україні

Протягом багатьох років російські державні ЗМІ стверджують, що або різними державами та утвореннями керують нацисти, або вони просякнуті нацистською ідеологією. На жаргоні слова «нацист» і «фашист» стали синонімами. Таких прикладів багато та вони добре задокументовані в базі даних EUvsDisinfo з 2015: Молдовою правлять фашисти, так само як країнами Балтії та Польщею. Європа «підтримує» фашизм, як і Європейський парламент. Виступаючи у Владивостоці через шість місяців після вторгнення Росії в Україну, Путін навіть припустив, що керівник зовнішньої політики ЄС, Верховний представник Жозеп Боррель, «став би на бік фашистів, якби жив у 1930-х роках», адже ЄС підтримує фашистів у Києві.

Але для Кремля Україна — країна, де мільйони людей загинули в боротьбі з нацизмом у Другій світовій війні, де нацистська ідеологія заборонена, і якою зараз керує онук людини, що пережила Голокост, — є найбільш «нацистською» з усіх них. База даних EUvsDisinfo налічує близько 500 прикладів прокремлівських дезінформаційних заяв про «нацистську/фашистську Україну». Це стало наріжним каменем кремлівської пропаганди з часів протестів Євромайдану в 2013–2014 роках, коли Кремль намагався дискредитувати проєвропейські протести в Києві, а згодом і більш масштабні прозахідні зміни у зовнішній політиці України як «нацистський переворот».

Це пов’язано з тим, що у кремлівській картині світу поняття «нацисти» та «нацизм» жодним чином не пов’язані ані з реальною історією чи ідеологією націонал-соціалізму або фашизму, ані з сучасними проявами ультраправих ідей. Натомість «нацистом» називають будь-кого, хто вважається ворожим до Росії чи ідеї «руського миру» — геополітичного проекту об’єднання російськомовного світу під скіпетром Кремля. Насамперед — Україну.

Замовчування історії, приховування нацистських контактів

Сила впливу наративу про «нацистів» на російську аудиторію не випадкова. Це те, що Кремль планомірно вибудовував роками. З точки зору Кремля, історія — це не те, що потрібно пам’ятати та вивчати, а те, чим потрібно управляти. Саме так історична пам’ять була перетворена на інструмент реалізації геополітичних амбіцій Кремля.

Роками російські державні ЗМІ разом із політиками — від самого Путіна до нині покійного правого екстреміста Володимира Жириновського — втовкмачували думку про те, що лише Радянський Союз по-справжньому боровся з гітлерівським режимом. Усі інші на Заході не робили в цю боротьбу реального внеску, але так чи інакше забезпечували простір для Гітлера. Кидаючи історичні звинувачення на адресу Заходу, Росія взяла на озброєння історію так само, як вона взяла на озброєння свої засоби масової інформації, а також енергетику, експорт продовольства та торгівлю в більш широкому сенсі.

Важко зрозуміти, як таке викривлене сприйняття історії узгоджується з тим фактом, що між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною з серпня 1939 року по липень 1941 року існувала угода про ненапад — пакт Молотова-Ріббентропа, який супроводжувався секретними протоколами та масштабними торговельними відносинами. Як задокументовано істориком Роджером Мурхаусом, це дорівнює третині тривалості Другої світової війни, протягом якої гітлерівський нацистський режим мав розв’язані руки й будував свою військову машину на радянському імпорті. Радянський Союз зробив значний внесок у підготовку сучасної гітлерівської військової машини та забезпечив нацистську Німеччину критично важливими ресурсами й паливом.

Однак сама вказівка на ці факти, не кажучи вже про скоєні Червоною Армією звірства, включаючи окупацію значних територій у Європі, є табу в Росії. Вже кілька років в Росії вважається кримінальним злочином так зване «паплюження репутації героїчного подвигу Червоної Армії 1941–1945 років». Від 2021 року кримінально караною є також «образа ветеранів війни». Міжнародна неурядова організація «Меморіал», яка документувала репресії та порушення прав людини за часів сталінського режиму, зазнавала переслідувань протягом багатьох років і зрештою була розпущена за кілька тижнів до вторгнення Росії в Україну.

Кремль змусив припинити критичні дослідження істориків та придушив усі вільні дебати. Маючи вільну руку для маніпулювання та інструменталізації історичної пам’яті, Кремль розпалював і привласнював почуття героїзму та національної гордості, щоб визначити себе як єдину силу опору нацизму зараз, протягом всієї історії і в майбутньому. Із цього Кремль продовжує черпати свою легітимність у Росії, підживлюючи свої неоімперські амбіції за кордоном. Вторгнення в Україну, яке Путін ганебно намагався виправдати як «денацифікація», є найбільш кричущим прикладом цього.

Тепер нацистський бойовий клич лунає повсюди

Кремль розгорнув «боротьбу з нацизмом» як бойовий клич в Україні, з усіма його жахливими наслідками. Протягом місяців, що передували вторгненню, російські державні ЗМІ з усіх сил намагалися зобразити Україну як «нацистську державу».

Кількість згадок слова «нацистський» у російських державних ЗМІ, прокремлівських виданнях, пов’язаних з російською державою, та російських офіційних дипломатичних акаунтах у Твіттері в контексті України (станом на 22 лютого 2022 року). Напередодні вторгнення російські державні ЗМІ посилено зображали Україну як «нацистську державу».

Це стало для їх філій та підпорядкованих видань сигналом про те, що з цього моменту дозволені всі засоби, оскільки вони виправдовують кінцевий результат нової перемоги над «нацизмом» — цього разу в Україні. Саме так кремлівські пропагандисти намагалися виправдати російські звірства в Україні, які вони не могли заперечити, включно з бомбардуванням пологового будинку в Маріуполі. Таке виправдання ми, ймовірно, побачимо знову, коли матимемо повну картину російських звірств, скоєних під час окупації Харківської області.

Нацист = дегуманізація українців

Використання історії в якості зброї — це й так негарно, але Кремль пішов ще далі. Наратив про «нацистів» використовується для дегуманізації українців. Риторика, що підбурює до геноциду всього українського, перемістилася з периферії до російського мейнстріму, наприклад, до підконтрольного російській державі інформаційного агентства «РИА Новости». І як наслідок — ще більша жорстокість на полі бою та по відношенню до цивільного населення.

Відсутність успіхів на полі бою змусила Кремль та його пропагандистів закликати не просто до усунення «нацистської хунти» в Києві, а до масштабної «денацифікації» України, яка мала б тривати кілька поколінь. В одну мить Кремль розширив коло «нацистів» — від української влади до всього населення та взагалі всіх, хто підтримує Україну. І в той час, як Україна продовжує звільняти окуповані території, риторика з російського боку стає все більш жорсткою та екстремістською. Останніми днями з російських вуст лунали заклики вигнати 20 мільйонів українців з їхніх домівок, знищувати регіон за регіоном в Україні, цивільну та критично важливу інфраструктуру, а також припущення, що закони та звичаї збройних конфліктів є лише рекомендаціями, які не мають обмежувати тотальну війну.

Чи може бути світ без нацистів?

Чи можуть існувати світ та Україна, де Кремль і панівні верстви Росії НЕ таврують українських лідерів як нацистів?

Це питання є актуальним у світлі нинішніх інтенсивних дебатів всередині Росії, в тому числі у керівних колах, щодо невдач російських збройних сил під Харковом та Херсоном. Кілька голосів, яким дозволили промовляти на ключових телеканалах, пов’язаних з Кремлем, починають задаватися питанням, чи продуктивно продовжувати заперечувати, що українці існують як народ і нація, що таврування українців може бути контрпродуктивним. Однак більшість, включно з Путіним, все ще продовжує вішати на всіх нацистський ярлик. Поки що.

Якщо ви бажаєте відстежити, звідки вітер віє, дивіться також нашу статтю від 2017 року: «Нацист тут, нацист там — справжній нацистський дурдом» та огляд спроб історичного ревізіонізму Кремля: У тіні переглянутої історії.