КЛЮЧОВІ НАРАТИВИ ПРОКРЕМЛІВСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ

Визначальною рисою прокремлівської дезінформації є її повторюваність. Попри епатажність їхніх вигадок, прокремлівські ЗМІ часто повторюються наче заїжджена платівка, постійно використовуючи кілька основних посилів для внутрішньої та міжнародної аудиторії. Це не є випадковістю чи помилкою, це — частина задуму, ​​бо повторення брехні робить її більш правдоподібною. Прокремлівські дезінформаційні ресурси досягають цього ефекту за рахунок послідовного використання певного набору повторюваних наративів або шаблонів, під які вже підганяються конкретні історії.

Наратив — це загальний посил, який передається за допомогою текстів, зображень, метафор та інших засобів. Наративи допомагають передати певні сенси та погляди цільовій аудиторії, створюють відчуття тривоги та роблять інформацію більш принадною. Їх можна комбінувати та модифікувати під поточні події та переважаючі настрої. Деякі з них існують не першу сотню років: варіації на тему «загниваючого Заходу» добре документально підтверджені з ХІХ століття. EUvsDisinfo визначили набір із п’яти домінуючих наративів, які використовуються прокремлівськими дезінформаційними ЗМІ, а також ключові елементи кремлівських оповідок. Ми неодноразово стикалися з цими ключовими прикладами прокремлівської дезінформації: під час спроб втручання у вибори, в ході пандемії COVID-19 та виправдання неспровокованої війни в Україні.

Ми представляємо вам оновлений огляд п’яти найпоширеніших наративів дезінформації, які продовжують з’являтися в російських і прокремлівських ЗМІ.

ЧАСТИНА 1: «ЕЛІТИ ПРОТИ НАРОДУ»

Ідея еліт, відокремлених від працьовитого народу, проходить червоною ниткою у політичній історії. Ряд політиків і політичних рухів заявляли, що представляють голос «простої» або «маленької» людини, мовчазної більшості у боротьбі проти корумпованої та самовдоволеної кліки, що складається з представників політичних партій, корпорацій і ЗМІ. Цей наратив не є винаходом Кремля, але прокремлівські інформаційні ресурси часто використовують його.

Цапи-відбувайла на вибір

Цей наратив може бути дуже успішним, адже він дарує цільовій аудиторії цапа-відбувайла на будь-який смак, якого можна звинувачувати в усіх гріхах. Тут тобі і банкіри, і великі корпорації, і євреї, і олігархи, і мусульмани, і навіть брюссельські бюрократи. Російські дезінформаційні ресурси активно використовували цей наратив під час пандемії COVID-19, стверджуючи, що Білл Гейтс чи то винайшов коронавірус, чи використовував вакцини проти нього для вживлення людям «мікрочипів».

Цей наратив також тісно пов’язаний з різними поширеними теоріями змови. Загальною рисою є твердження про існування таємних еліт: тіньових правителів, ляльководів із зловісними намірами. Протягом усієї пандемії він виявився робочим, ефективним і зручним шаблоном для виробників дезінформації. На сайті EUvsDisinfo є численні публікації про вигадки, що буцімто вірус було створено штучно, а заходи щодо стримування його поширення — це просто методи еліт зі зруйнування життів звичайних людей.

Окрім пандемії, цей же наратив було застосовано напередодні референдуму про Brexit 2016 року, як наочно демонструють ці дві статті на Sputnik: «Загроза з боку єврократії загрожує Європі»(opens in a new tab) та «Ваффен-ЄС»(opens in a new tab).

Англосакси та Україна

Наратив «еліти проти народу» також використовувався в контексті вторгнення Росії в Україну. Прокремлівські ЗМІ намагалися змалювати вторгнення Росії як «англосаксонську» змову, направлену на те, аби «розсварити слов’ян» між собою.

У прокремлівському жаргоні слово «англосакси» використовується як загальний образливий термін для Заходу в цілому і Великої Британії та США зокрема. Англосакси тут хитрі й кровожерливі і весь час плетуть підлі змови заради світового панування. Цей термін часто використовується для створення конспірологічних переконань і містить в собі натяк на «зіткнення цивілізацій», представляючи Захід як «чужий» та зміцнюючи ідею, що Росія належить до «іншої цивілізації».

Тож прокремлівські політтехнологи переконують, що в Україні ми маємо «війну (англосаксонських) еліт проти (слов’янського) народу»; англосакси за будь-яку ціну прагнуть конфлікту з Росією, це вони організували державний переворот 2014 року, замаскований під демократичний протест, вони тягнуть Україну у війну проти слов’ян, вони використовують Україну як антиросійський форпост тощо.

Приспання розуму

Наратив «еліти проти народу» має довгу, понад сторічну історію. Його апологети намагаються переконати нас, що вони несуть голос розуму та виступають на боці знедолених громадян, викриваючи правду про еліти, які прагнуть приховати цю саму «правду» будь-якою ціною.

Така «правда» може стосуватися широкого спектру питань, включаючи війну та мир, міграцію, економіку. В той же час конкретні еліти, які призначають «винними» у приховуванні правди, стратегічно підбираються відповідно до найгостріших претензій цільової аудиторії. Дійсно, цей наратив можна адаптувати та застосувати до практично нескінченної низки проблем: «міграційну кризу провокують великі корпорації, щоб отримати дешеву робочу силу(opens in a new tab)»; «банкіри використовують вигадки про глобальне потепління(opens in a new tab), щоб відвернути увагу громадськості від проблем реального світу»; «відповідальність за війну в Україні несуть світові корпорації, переважно виробники зброї».

Зрештою, хоча на поверхні цей наратив і виглядає як співчуття простим людям, його витоки насправді мають авторитарний характер. Для обґрунтування цих тверджень дуже рідко надаються будь-які докази, і, цілком в дусі принципів конспірологічного мислення, сама відсутність доказів іноді використовується як доказ, мовляв: «бачите, які могутні ці еліти і як вони приховують усі сліди своєї змови!» Як правило, ці наративи примушують читача покладатися виключно на слово оповідача: «Я знаю правду, вірте мені!» Тобто, як і будь-які інші теорії змови, вони вимагають від своєї аудиторії покладатися на віру, а не на факти.

Докладніше про «еліти проти народу» читайте тут. Докладніше про «англосаксів» читайте тут.

ЧАСТИНА 2: «ЦІННОСТІ ПІД ЗАГРОЗОЮ»

Наратив про «цінності під загрозою» застосовний до широкого кола тем, і його зазвичай використовують, щоб критикувати західний підхід до прав жінок, етнічних та релігійних меншин, груп ЛГБТКІ+ тощо. Прокремлівські коментатори висміюють західний «моральний занепад» або «розбещеність». Навпаки, Росія та православ’я підносяться як справжні захисники традиційних цінностей, про що свідчить цей офіційний російський рекламний ролик(opens in a new tab).

За цим наративом «жіноподібний Захід загниває під тиском декадентства, фемінізму і «політкоректності» і при цьому ще й знищує свою власну економіку, а Росія, навпаки, втілює традиційні цінності предків. Цей наратив втілений у карикатурі 2015 року(opens in a new tab) російського державного інформаційного агентства «РИА Новости», що ілюструє очевидний моральний занепад Європи: від Гітлера через сексуальні збочення до майбутнього перетворення на шалених гієн.

Загниваючому Заходу нібито протистоїть Росія — «хранителька» пристойності та моральності, причому цей наратив походить із самої верхівки Кремля. Згідно з аналізом Європейської ради з міжнародних відносин(opens in a new tab) ще у 2013 року Путін зайняв цю позицію, засуджуючи моральний занепад і розбещеність «євроатлантичних» країн.

Поговоримо про секс…

Прокремлівські ЗМІ охоче підхопили цю тему. Російська державна медіа-компанія Sputnik таврувала західну масову культуру за «збоченство та педофілію у різних прихованих чи не прихованих формах». Арабомовні прокремлівські ЗМІ заявляли, що Захід намагається зруйнувати традиційні цінності, пов’язані з державою та сім’єю. У Вірменії прокремлівські дезінформаційні ЗМІ стверджували, що Захід «насаджує» чужі ментальні та моральні принципи, щоб зруйнувати національну ідентичність інших держав. У рамках цього наративу Кремль не просто зберігає моральність та традиційні цінності, а «захищає» їх від навали аморальності із Заходу.

Витяг з аналізу(opens in a new tab) Європейської ради з міжнародних відносин:

«Один із найбільш майстерних пропагандистських трюків для просування образу порочного Заходу полягає в об’єднанні соціал-консервативного та антизахідного порядку денного. Таким чином, Захід і західники, геї, ліберали, сучасні художники та їх шанувальники, ті, хто не ставляться з належною повагою до Російської православної церкви, і ті, хто насмілились засумніватися в чистому історичному послужному списку Росії, видаються як «єдине та неподільне зло», «загроза Росії, її культурі, її цінностям та її національній ідентичності».

Пліч-о-пліч з вимогою захисту традиційних цінностей йде гомофобія, тому не дивно, що російські державні ЗМІ приділяють значну увагу висміюванню, наприклад, прав сексуальних меншин, як ми можемо бачити на цих прикладах. Нещодавно прокремлівські інформаційні ресурси також вдавалися до гомофобних кліше для очорнення українських військовослужбовців.

Прокремлівські ЗМІ з особливим задоволенням користуються наративами подвійної дії, наприклад, коли можна звинуватити «всемогутній ЄС» у диктаті по відношенню до окремих держав-членів з метою «знищення їхніх власних традиційних цінностей». Одним із яскравих прикладів є інформаційна маніпуляція про те, що Європарламент нібито забороняє слова «мати» і «батько».

Здоровий глузд

Дезінформаційні наративи про цінності зазвичай обертаються навколо таких начебто позитивних, але розпливчастих понять, як «традиції», «моральність» та «здоровий глузд», які хтось ставить під загрозу.

Таке посилання створює основу для психологічного протиставлення «ми проти них», яке передбачає, що прихильникам традиційних цінностей тепер загрожують їхні опоненти, які штовхають світ у майбутнє аморальності та розпусти. Напередодні загальних виборів у Швеції у 2018 році російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ активно просували варіації цього наративу, які можна побачити тут(opens in a new tab) і тут(opens in a new tab). Російськомовні видання, такі як сумнозвісне інформаційне агентство петербурзької фабрики тролів «РИА ФАН», подавали цей наратив в особливо агресивному тоні: «Як виглядає країна, де перемогла толерантність: диктат геїв і лесбіянок, приниження чоловіків і жінок, русофобія і страх».(opens in a new tab)

На відміну від західної концепції цінностей, що віддає перевагу правам особи на недоторканність, безпеці та свободі вираження думок, російська система цінностей передбачає набір колективних норм, яким має відповідати кожен.

У той же час наратив про «цінності під загрозою» завжди насаджується з позиції уявної моральної переваги нібито на захист мовчазної більшості, яка віддана моральності та традиціям, але зазнає нападок з боку ліберальної «тиранії». Цільовій аудиторії пропонується вступити під прапорами Кремля до героїчних лав борців за сімейні цінності, традиційне християнство та чистоту.

Докладніше про «цінності під загрозою» читайте тут.

ЧАСТИНА 3: «ВТРАТА СУВЕРЕНІТЕТУ»

Російські та прокремлівські дезінформаційні ресурси часто-густо заявляють, що деякі країни більше не є по-справжньому суверенними. Ще у 2015 році російське державне інформаційне агентство «РИА Новости» представило карикатуру, яка яскраво ілюструє цю ідею(opens in a new tab): дядько Сем піддає вогню на газовій плиті у формі емблеми ЄС, змушуючи європейців скакати на підтримку санкцій проти Росії.

З того часу в прокремлівських ЗМІ було ще безліч прикладів поширення цього наративу: заяви про те, що «Україною керують зовнішні сили», а країни Балтії – це «держави-новоділи». Прокремлівські дезінформаційні ЗМІ також стверджують, що у зв’язку зі вступом до НАТО Фінляндія та Швеція ось-ось втратять суверенітет і що вони діють під тиском ззовні (з боку США, НАТО). Ось ще деякі з численних прикладів цього наративу: Європейським Союзом керує Вашингтон, Японія — васальна держава, Німеччина — окупована територія, рішення в Україні приймаються не її президентом, а США тощо.

Прокремлівські ЗМІ навіть мають спеціальне слово для визначення держав, які «не мають суверенітету». Це — «лімітрофи», або буферні території, які ледве забезпечують своє існування і підпорядковуються своїм господарям. Прокремлівський пропагандистський ресурс RuBaltic пояснює:

«Нова міжнародна реальність дедалі виразніше демонструє, що є справжні держави, які виконують усі свої функції, включаючи первинні — забезпечення життя та безпеки своїх підданих. І є геополітична шушера, країни-фікції, які начебто і мають герб, прапор, гімн, армію, дипломатів, міністрів та інші атрибути державності, але фактично не є державами. До таких відносяться пострадянські лімітрофи, які відділяють Росію від Заходу. Псевдоеліти цих країн нездатні гідно відповісти на жодний серйозний історичний виклик. Подолати міграційну кризу, облаштувати державний кордон, перемогти епідемію — вони на все це слізно просять допомоги у Західної Європи та США, бо самі впоратися не можуть. При владі в них — ляльки, які можуть лише повторювати, як заведені, про «стримування Росії» та піднімати руки на самітах ООН та Євросоюзу за антиросійські резолюції».

Наратив про «втрату суверенітету» зрештою спрямований на розмивання суб’єктності народів та підрив самих основ демократії. Навіщо перейматися демократичними процесами та виборами, якщо твоєю країною управляють могутні сили з-за кордону?

При цьому прокремлівські ЗМІ стверджують, що справжній суверенітет можливий лише під контролем Росії.

Відсутність самостійної політичної волі у народу

З наративом про «втрату суверенітету» тісно пов’язані прокремлівські дезінформаційні меседжі про так звані «кольорові революції». Тут нам намагаються довести, що організаторами соціальних потрясінь або політичних протестів є впливові зовнішні сили (Захід), і ці події ніколи не є справжнім волевиявленням громадян. Таких прикладів безліч, і найяскравіші з них стосуються подій Євромайдану в Україні в 2013-2014 роках, коли прокремлівські ЗМІ брехливо звинуватили американських чиновників в організації народних протестів.

Заперечуючи незалежну політичну волю та сподівання інших народів, Кремль демонструє по відношенню до цих народів і країн свою пиху і погано прихований імперський шовінізм. Особливо не вникаючи в сенс поняття свободи волі, Кремль вдається до конспірології, мовляв «навіщо комусь при здоровому глузді віддалятися від Росії? Це може бути тільки через маніпуляції, за якими стоять англосакси». Не дивно, що, на думку Кремля, ЄС також перебуває під контролем англосаксів.

Підрив державності України

Наратив про «втрату суверенітету» спрямований на те, щоб підірвати довіру до демократичних інституцій та, зрештою, розхитати їхні підвалини. Особливого значення цей наратив набув для спроб прокремлівських ЗМІ виправдати військову агресію проти України. Одним із найбільш обурливих прикладів його використання стала заява Путіна(opens in a new tab) про те, що «Україну створив Ленін», за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення Росії (це твердження до того вже циркулювало у прокремлівській дезінформаційній екосистемі).

У контексті України прокремлівський наратив про «втрату суверенітету» набуває ще більш зловісного, імперіалістичного відтінку. Він заперечує не лише життєздатність української державності, а й саме її існування, стверджуючи, що «держави Україна ніколи раніше не існувало». Цей наратив, поряд із міфом про «нацистську Україну», став одним із центральних дезінформаційних кліше на виправдання неспровокованого вторгнення Росії в Україну. Пов’язані з цим інші дезінформаційні наративи включають твердження про те, що українці, росіяни та білоруси є «одним народом»(opens in a new tab), а також численні заяви про те, що Україна стоїть на межі розпаду.

Докладніше про «втрату суверенітету» читайте тут.

ЧАСТИНА 4: «НЕМИНУЧИЙ КРАХ»

В арістотелевій риториці поняття kairos позначає момент для невідкладної дії. Оратори звертаються до цього поняття, коли їм треба сказати слухачам: «дій негайно, поки не пізно!». У контексті прокремлівської дезінформації цю функцію виконує наратив про «неминучий крах».

Російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ регулярно використовують цей наратив. Наприклад, ЄС знаходиться на межі розпаду, США розвалюються, НАТО розвалюється, приєднання України до ЄС може спровокувати розвал союзу, глобальна фінансова система руйнується.

В уяві кремлівських пропагандистів цьому краху сприяють і інші чинники. Наприклад, карикатурист «РИА Новости» описує тероризм у Європі як смертоносного скорпіона, якого європейці необачно запхали собі до кишені.

 

Стара історія

Росія вже понад сто років пророкує Європі неминучий крах. Страшилки про те, що Європа чи держави-члени ЄС «стоять на межі громадянської війни», працювали так само добре у 2019, як і у 1919 році.

Російські державні ЗМІ годують свою внутрішню аудиторію численними байками про те, наскільки жахливе життя в ЄС: там постійні заворушення, насильство, злидні, політичний екстремізм тощо. Все це необхідно для того, щоб заспокоювати людей, які живуть у Росії, яка, навпаки, не стоїть на порозі неминучого краху на відміну від інших країн.

«Неминучий крах» — це напрочуд продуктивний наратив, який знаходить відгук як у внутрішньої, так і міжнародної цільової аудиторії, незважаючи на те, що в Європі так і не сталося громадянської війни і ЄС так і не розпався. Ба більше, за багатьма показниками союз продовжує процвітати.

Особливо вразливими до цього наративу є цільові аудиторії, які з тих чи інших причин (обґрунтованих і не дуже) вже побоюються політичних та соціальних потрясінь у своїх країнах.

Таким чином цей наратив особливо ефективно працює в періоди реальних політичних викликів, як це було під час міграційної кризи восени 2015 року, під час пандемії, а тепер і під час повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Фінальна битва

Величезний приплив мігрантів до Європи, безумовно, поставив серйозні проблеми перед європейськими урядами, але російські та прокремлівські ЗМІ у своєму висвітленні максимально згустили барви, зображуючи ситуацію як системний колапс. Звичайно ж, «система» вціліла і навіть не зазнала будь-яких видимих ушкоджень, але кремлівські інформаційні ресурси продовжують мусувати образ «колапсу» у своєму лексиконі.

На ранніх етапах спалаху COVID-19 у березні 2020 року філософ-націоналіст Олександр Дугін із задоволенням спостерігав(opens in a new tab) за «розпадом» західних демократій:

«Світова капіталістична система впала в одну мить. У нас цього поки що не зрозуміли. Але скоро зрозуміють. А це значить, що розвалився сам життєвий світ ліберальної глобалізації — світ офісних робітників та б’юті-блогерів, трансгендерів та клімат-активістів, борців за права людини та хіпстерів, мігрантів та феміністок».

Той самий підхід простежувався і у висвітленні російськими та прокремлівськими ЗМІ протестів «жовтих жилетів» у Франції. Право виражати невдоволення урядом та політикою є невід’ємною частиною демократії, і громадяни будь-якої європейської держави користуються безумовним правом на мирний протест. Рух «жовтих жилетів» та інші подібні до нього прояви невдоволення є частиною європейської демократичної традиції. Вони є доказом не краху системи, а її здатності переосмислювати та оновлювати себе.

Незважаючи на провал їхніх пророцтв, прокремлівські дезінформаційні ЗМІ продовжують фантазувати про неминучий крах їхніх західних «противників» і після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Прокремлівські інформаційні ресурси стверджують, що війна в Україні — це лише трюк заходу, покликаний відтермінувати «неминучий крах глобального капіталізму».

Наратив про «неминучий крах» також іноді використовується для того, щоб нарікати на «крах» європейських моральних цінностей та традицій. Російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ, наприклад, регулярно називають захист прав дітей у Європі зазіханням на «сімейні цінності». Суть звинувачень: Європа вмирає, бо відмовилася від добрих звичаїв та моралі.

Зрештою історії про «смерть Європи» сильно перебільшені. Подолання періоду економічних турбулентностей та глобальної пандемії або вирування політичних пристрастей геть не варто сприймати як екзистенційний колапс.

Докладніше про «неминучий крах» читайте тут.

ЧАСТИНА 5: «ХАХАГАНДА»

Як правило, при зіткненні з переконливими доказами або незаперечними аргументами останнім рубежем захисту дезінформації стають жарти з приводу предмета дискусії або висміювання теми, що обговорюється.

Справа про отруєння Скрипаля — чудовий приклад цієї стратегії. Російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ продовжують спроби втопити цей замах у сарказмі, щоб перетворити реальну трагедію на суцільний фарс. Аналогічний підхід був використаний і у випадку із замахом на Олексія Навального, коли прокремлівські ЗМІ змагалися в дотепності з приводу того, як краще вбити опозиціонера.

Одним із методів «хахаганди» також є використання різних зневажливих термінів щодо самого принципу демократії, демократичних процедур та кандидатів на виборні посади.

Помічник президента РФ Владислав Сурков описує демократію як «битву мерзотників»(opens in a new tab) і натомість рекомендує «освічену державу» Путіна як альтернативу для Європи. Свого часу прокремлівські інформаційні ресурси невтомно висміювали(opens in a new tab) колишнього президента України Петра Порошенка, власне як і весь виборчий процес в Україні. В очах російських державних ЗМІ вибори з кількома кандидатами, в яких завчасно не відомий результат, — це цирк(opens in a new tab).

 

Також і чинний президент України Володимир Зеленський за час свого перебування на посаді вже отримав неабияку порцію глузування та знущань від прокремлівських дезінформаційних ЗМІ. Серед інших безглуздих заяв вони стверджували, що він нібито консультується з військових питань зі своїм 9-річним сином, танцює під дудку США і навіть Туреччини. Ну і, звичайно, практично жодне прокремлівське знущання не обходиться без зарахування об’єкта глузування до «нацистів» чи «соросят».

Жарти як зброя Кремля

Кремль настільки захопився використанням жартів та публічного глуму в якості інформаційної зброї, що державне інформаційне агентство «РИА Новости» найняло двох пранкерів, яким було доручено вести фальшиві телефонні розмови з політиками, активістами та ключовими функціонерами. Під виглядом представників команди Олексія Навального, екоактивістки Грети Тунберг, а останнім часом і прем’єр-міністра України(opens in a new tab) кремлівські блазні намагаються змусити співрозмовників сказати щось політично токсичне.

Безумовно, сатира, гумор і пародія — невід’ємні компоненти здорового громадського дискурсу. Право висміювати політиків чи жартувати з чиновників є важливим для життєздатності будь-якої демократії.

Як не парадоксально, але російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ часто намагаються приховати свою антизахідну брехню та обман за завісою сатири, прикриваючись своїм правом на свободу слова. Проте, в той же час, абсолютно передбачувано вони не терплять будь-якої сатири в бік Кремля або його політичного курсу. Прикладом такого лицемірства є заборона в Росії британської комедії 2018 року «Смерть Сталіна»(opens in a new tab).

Насмішки та глузування

У своєму звіті за 2017(opens in a new tab) рік Центр передового досвіду НАТО в галузі стратегічних комунікацій (NATO StratCom COE) пояснює, як російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ використовують гумор для дискредитації західних політичних лідерів.

Співавторка звіту, латвійська вчена Солвіта Дениса-Лієпнієце, запропонувала термін «хахаганда» для позначення цього конкретного виду дезінформації, що ґрунтується на висміюванні інститутів та окремих політиків.

Найбільш зловісна риса хахаганди полягає в тому, що від неї дуже важко захиститися. Немає сенсу протестувати чи висувати контраргументи. Адже жарт не повинен нести жодної фактичної інформації. «Це ж жарт! У вас що немає почуття гумору? Ви якісь нудні та надто політкоректні!»

Мета хахаганди полягає не в тому, щоб переконати аудиторію в правдивості того чи іншого жарту, а в тому, щоб підірвати довіру до її об’єкту – людини чи організації – за допомогою насмішок та глузування. Часом хахаганда набуває особливо гидких форм, наприклад, коли прокремлівська дезінформаційна машина намагається позубоскалити над замахом на політичне вбивство.

Докладніше про «хахаганду» читайте тут.

ЧАСТИНА 5: «НАЦИСТИ»

Kартина прокремлівської дезінформації не була б повною без розгляду наративу про «нацистів», який одним словом узагальнює міфологію, на яку спирається кремлівський режим.

Нацист тут, нацист там… але переважно в Україні

Протягом багатьох років російські державні ЗМІ стверджують, що або різними державами та утвореннями керують нацисти, або вони просякнуті нацистською ідеологією. На жаргоні слова «нацист» і «фашист» стали синонімами. Таких прикладів багато та вони добре задокументовані в базі даних EUvsDisinfo з 2015: Молдовою правлять фашисти, так само як країнами Балтії та Польщею. Європа «підтримує» фашизм, як і Європейський парламент. Виступаючи у Владивостоці через шість місяців після вторгнення Росії в Україну, Путін навіть припустив, що керівник зовнішньої політики ЄС, Верховний представник Жозеп Боррель, «став би на бік фашистів, якби жив у 1930-х роках», адже ЄС підтримує фашистів у Києві.

Але для Кремля Україна — країна, де мільйони людей загинули в боротьбі з нацизмом у Другій світовій війні, де нацистська ідеологія заборонена(opens in a new tab), і якою зараз керує онук людини, що пережила Голокост(opens in a new tab), — є найбільш «нацистською» з усіх них. База даних EUvsDisinfo налічує близько 500 прикладів прокремлівських дезінформаційних заяв про «нацистську/фашистську Україну». Це стало наріжним каменем кремлівської пропаганди з часів протестів Євромайдану в 2013–2014 роках, коли Кремль намагався дискредитувати проєвропейські протести в Києві, а згодом і більш масштабні прозахідні зміни у зовнішній політиці України як «нацистський переворот».

Це пов’язано з тим, що у кремлівській картині світу поняття «нацисти» та «нацизм» жодним чином не пов’язані ані з реальною історією чи ідеологією націонал-соціалізму або фашизму, ані з сучасними проявами ультраправих ідей. Натомість «нацистом» називають будь-кого, хто вважається ворожим до Росії чи ідеї «руського миру» — геополітичного проекту об’єднання російськомовного світу під скіпетром Кремля. Насамперед — Україну.

Замовчування історії, приховування нацистських контактів

Сила впливу наративу про «нацистів» на російську аудиторію не випадкова. Це те, що Кремль планомірно вибудовував роками. З точки зору Кремля, історія — це не те, що потрібно пам’ятати та вивчати, а те, чим потрібно управляти. Саме так історична пам’ять була перетворена на інструмент реалізації геополітичних амбіцій Кремля.

Роками російські державні ЗМІ разом із політиками — від самого Путіна(opens in a new tab) до нині покійного правого екстреміста Володимира Жириновського — втовкмачували думку про те, що лише Радянський Союз по-справжньому боровся з гітлерівським режимом. Усі інші на Заході не робили в цю боротьбу реального внеску, але так чи інакше забезпечували простір для Гітлера. Кидаючи історичні звинувачення на адресу Заходу, Росія взяла на озброєння історію так само, як вона взяла на озброєння свої засоби масової інформації, а також енергетику, експорт продовольства та торгівлю в більш широкому сенсі.

Важко зрозуміти, як таке викривлене сприйняття історії узгоджується з тим фактом, що між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною з серпня 1939 року по липень 1941 року існувала угода про ненапад — пакт Молотова-Ріббентропа, який супроводжувався секретними протоколами та масштабними торговельними відносинами. Як задокументовано істориком Роджером Мурхаусом(opens in a new tab), це дорівнює третині тривалості Другої світової війни, протягом якої гітлерівський нацистський режим мав розв’язані руки й будував свою військову машину на радянському імпорті. Радянський Союз зробив значний внесок у підготовку(opens in a new tab) сучасної гітлерівської військової машини(opens in a new tab) та забезпечив нацистську Німеччину критично важливими ресурсами й паливом.

Однак сама вказівка на ці факти, не кажучи вже про скоєні Червоною Армією звірства, включаючи окупацію значних територій у Європі, є табу в Росії. Вже кілька років в Росії вважається кримінальним злочином так зване «паплюження репутації героїчного подвигу Червоної Армії 1941–1945 років». Від 2021 року кримінально караною(opens in a new tab) є також «образа ветеранів війни». Міжнародна неурядова організація «Меморіал», яка документувала репресії та порушення прав людини за часів сталінського режиму, зазнавала переслідувань протягом багатьох років і зрештою була розпущена(opens in a new tab) за кілька тижнів до вторгнення Росії в Україну.

Кремль змусив припинити критичні дослідження істориків та придушив усі вільні дебати. Маючи вільну руку для маніпулювання та інструменталізації історичної пам’яті, Кремль розпалював і привласнював почуття героїзму та національної гордості, щоб визначити себе як єдину силу опору нацизму зараз, протягом всієї історії і в майбутньому. Із цього Кремль продовжує черпати свою легітимність у Росії, підживлюючи свої неоімперські амбіції за кордоном. Вторгнення в Україну, яке Путін ганебно намагався виправдати як «денацифікація», є найбільш кричущим прикладом цього.

Тепер нацистський бойовий клич лунає повсюди

Кремль розгорнув «боротьбу з нацизмом» як бойовий клич в Україні, з усіма його жахливими наслідками. Протягом місяців, що передували вторгненню, російські державні ЗМІ з усіх сил намагалися зобразити Україну як «нацистську державу».

Це стало для їх філій та підпорядкованих видань сигналом про те, що з цього моменту дозволені всі засоби, оскільки вони виправдовують кінцевий результат нової перемоги над «нацизмом» — цього разу в Україні. Саме так кремлівські пропагандисти намагалися виправдати російські звірства в Україні, які вони не могли заперечити, включно з бомбардуванням пологового будинку в Маріуполі. Таке виправдання ми, ймовірно, побачимо знову, коли матимемо(opens in a new tab) повну картину російських звірств, скоєних під час окупації Харківської області.

Нацист = дегуманізація українців

Використання історії в якості зброї — це й так негарно, але Кремль пішов ще далі. Наратив про «нацистів» використовується для дегуманізації українців. Риторика, що підбурює до геноциду всього українського, перемістилася з периферії до російського мейнстріму, наприклад, до підконтрольного російській державі інформаційного агентства «РИА Новости». І як наслідок — ще більша жорстокість на полі бою та по відношенню до цивільного населення.

Відсутність успіхів на полі бою змусила Кремль та його пропагандистів закликати не просто до усунення «нацистської хунти» в Києві, а до масштабної «денацифікації»(opens in a new tab) України, яка мала б тривати кілька поколінь. В одну мить Кремль розширив коло «нацистів» — від української влади до всього населення та взагалі всіх, хто підтримує Україну. І в той час, як Україна продовжує звільняти окуповані території, риторика з російського боку стає все більш жорсткою та екстремістською. Останніми днями з російських вуст лунали заклики(opens in a new tab) вигнати 20 мільйонів українців з їхніх домівок, знищувати регіон за регіоном в Україні, цивільну та критично важливу інфраструктуру, а також припущення, що закони та звичаї збройних конфліктів є лише рекомендаціями, які не мають обмежувати тотальну війну.

Чи може бути світ без нацистів?

Чи можуть існувати світ та Україна, де Кремль і панівні верстви Росії НЕ таврують українських лідерів як нацистів?

Це питання є актуальним у світлі нинішніх інтенсивних дебатів всередині Росії, в тому числі у керівних колах, щодо невдач російських збройних сил під Харковом та Херсоном. Кілька голосів(opens in a new tab), яким дозволили промовляти на ключових телеканалах, пов’язаних з Кремлем(opens in a new tab), починають задаватися питанням, чи продуктивно продовжувати заперечувати, що українці існують як народ і нація, що таврування українців може бути контрпродуктивним. Однак більшість, включно з Путіним, все ще продовжує вішати на всіх нацистський ярлик. Поки що.

Якщо ви бажаєте відстежити, звідки вітер віє, дивіться також нашу статтю від 2017 року: «Нацист тут, нацист там — справжній нацистський дурдом» та огляд спроб історичного ревізіонізму Кремля: У тіні переглянутої історії.