Коли слова вбивають — від Москви до Маріуполя
18 червня світ вперше відзначатиме Міжнародний день боротьби з мовою ненависті. Цьому передувала резолюція Генеральної Асамблеї ООН від липня 2021 року про «сприяння міжрелігійному та міжкультурному діалогу та толерантності у боротьбі з мовою ненависті». ООН пропонує урядам, міжнародним організаціям, групам громадянського суспільства та окремим особам проводити заходи та впроваджувати ініціативи, які просувають стратегії виявлення, усунення та протидії мові ненависті.
Мова ненависті — про що ми говоримо?
За визначенням ООН, мова ненависті — це будь-який вид усної, письмової чи поведінкової комунікації, який має нападницький характер або використовує зневажливі чи дискримінаційні висловлювання щодо особи або групи осіб на підставі того, ким вони є, іншими словами, на підставі їхньої релігійної, етнічної чи іншої приналежності.
Мова ненависті є небезпечною. Знову ж таки, за словами ООН:
«Мова ненависті, якщо її не зупинити, може навіть завдати шкоди миру та прогресу, оскільки створює підґрунтя для конфліктів, напруженості та широкомасштабних порушень прав людини».
Мова ненависті та дегуманізація
Мова ненависті має двох «попутників» — дезінформацію та маніпулювання ЗМІ. Війна Росії проти України демонструє смертоносний ефект мови ненависті, оскільки вона служить для дегуманізації опонента — в нашому випадку законно обраного уряду в Києві та всього населення України загалом.
Після того як ворога дегуманізовано, солдат на полі бою більше не воює з іншою людиною, як ми з вами, а радше з нижчою за рангом групою.
Мало хто очікував, що до середини 2022 року ключові російські керівники, а також провідні ЗМІ та лідери думок, відкрито закликатимуть до геноциду або до «зникнення» населення. Які фактори сприяли тому, що грамотне суспільство, яке має багату культуру, інформаційні платформи, майданчики для обміну думками, соціальні мережі тощо, вийшло на таку траєкторію?
Існує одна очевидна, але незручна відповідь: людьми можна маніпулювати. Виникає первісна групова динаміка, особливо при багаторазовому впливі емоційно забарвленої дезінформації. Наша група проти «них». (див. нашу статтю про 5 поширених наративів.)
На жаль, європейська та світова історія має безліч таких прикладів. Мова ненависті була предтечею звірств у кількох війнах. Нещодавні приклади включають Голокост, вбивства в Руанді в 1994 році, війни 1990-х років у колишній Югославії, де Вуковар, Сребрениця та Косово є лише деякими недавніми нагадуваннями про те, як швидко колишні сусіди можуть відвернутися один від одного, що закінчується жорстокими вбивствами.
Як мова ненависті домінувала у промовах Кремля протягом
Згідно з нашою базою матеріалів з 2014 року термін «нацист» вживають все частіше, але й загальний тон також став різкішим.
липень 2021 року: велика стаття Путіна: близько року тому 12 липня 2021 року Кремль опублікував статтю за підписом Путіна: «Про історичну єдність росіян та українців». Якщо коротко, твердження Путіна можна резюмувати наступним чином:
– більшість території України — це землі, відібрані в «історичної Росії»
– українська нація — це штучна ідея, а українці — це, по суті, росіяни з промитими мізками, тому що
– Україною керують «радикали та неонацисти», які є «маріонетками» Заходу [США, НАТО, ЄС]
Гасло «нацист / неонацист» зустрічається п’ять разів у різних частинах тексту. Звинувачення у нацизмі використовуються з часів Революції на Майдані 2013 року, щоб дегуманізувати українців та охопити все зло одним словом.
Стаття Путіна була розповсюджена серед солдатів російської армії, що, мабуть, є сучасною версією політичного виховання солдатів у колишній радянській армії.
24 лютого 2022 року: війна Протягом кількох тижнів, що передували новому вторгненню 24 лютого, Путін і російський уряд часто говорили про те, що Київ хоче «напасти на Донбас та влаштувати геноцид його російськомовних мешканців». 24 лютого Путін назвав операцію «самообороною» з метою «денацифікації України». «Нацист» стає для солдата зі зброєю чимось на зразок наказу стріляти.
16 березня: Не допустити застосування ядерної зброї злодіями Упромові Путіна від 16 березня звинувачення сягнули наступного рівня: «неонацисти» в Києві готують атаки з використанням хімічної та біологічної зброї, сибірки або чогось подібного. Незабаром Київ матиме ядерну зброю, готову до застосування проти Донбасу та Росії. Але Путін уявляє себе приборкувачем неонацистів.
Саме в березні в районах, які контролювала Росія, почали набирати обертів звірства, а ОБСЄ ці звірства документувала.
3 квітня: «РИА Новости» вихваляє геноцид Найбільша російська інформаційна служба, державне агентство «РИА Новости», опублікувало передову статтю відомого прокремлівського інтелектуала та режисера Тимофія Сергейцева, в якій він закликає до таких дій в Україні, які можна вважати лише геноцидом: жодних проявів милосердя на полі бою, сталінські масові репресії, етнічні чистки. Потім це повідомлення поширилося основними російськими телеканалами та інтернет-ЗМІ.
Терміни «нацисти» та «нацизм» у статті знову в переважній більшості випадків вживаються для позначення всього, що пов’язане з українською державою, київським урядом або українською владою. План передбачає знищення та ліквідацію всіх «нацистів», а також масові репресії проти українців. Крім жорсткої цензури щодо будь-якого українського голосу та запровадження російських законів і культури, мета полягає в тому, щоб заборонити навіть саму назву «Україна» та сам термін «український». Щоб Україна зникла.
7 червня: Дмитро Медведєв хоче, «щоб вони зникли»Передова стаття «РИА Новости» недалеко пішла від думки колишнього президента, колись ліберального реформатора Дмитра Медведєва, нині заступника голови Ради Безпеки Росії. У своєму пості в Telegram він перевершив колишні різкі войовничі формулювання, надіславши чіткий сигнал: «Це виродки, які хочуть смерті Росії. Я ненавиджу їх і зроблю все, щоб вони зникли». Хоча він прямо не згадує Україну, можна справедливо припустити, що Медведєв мав на увазі саме українців.
13 червня: Україна — «екзистенційна загроза для Росії»
Слова Медведєва були підкріплені більш відвертими закликами до насильства з боку іншого високопоставленого російського чиновника, Дмитра Рогозіна, колишнього віцепрем’єра, колишнього посла Росії в НАТО, а нині голови російського космічного агентства «Роскосмос». У своєму (перевіреному) обліковому записі Twitter він пропонує покінчити з українцями «раз і назавжди». Україна, або, за словами Рогозіна, «те, що з’явилося на місці України», є «екзистенційною загрозою російському народу, російській історії, російській мові та російській цивілізації». (див. також тут)
«Екзистенційна загроза» також є ключовим словом у російській доктрині можливого застосування ядерної зброї, оскільки така загроза, спрямована проти Росії, стане приводом для першого удару.
15 червня: і знову Дмитро Медведєв: «Україна може припинити своє існування за два роки»
15 червня Медведєв опублікував ще один пост у Telegram, в якому висміяв переговори про можливі постачання Україні зрідженого природного газу (ЗПГ) зі США у формі дворічного ленд-лізу. Він поставив провокаційне питання: «Хто сказав, що за два роки Україна взагалі існуватиме на карті світу?» Цей безперервний вир «зникніть / припиніть своє існування / ненавидіти їх» є суцільним яскравим зеленим світлом, яке дозволяє солдатам робити все, що лише можна уявити.
Токсичне телебачення
Російське державне телебачення та прокремлівські ЗМІ вже давно являють собою токсичний рупор із дуже мілітаристським і реваншистським порядком денним. Від ток-шоу на кшталт популярних «60 хвилин», де експерти намагаються перекричати один одного (дивіться основні моменти тут) до звичайних телевізійних новин, де постійно мусуються «нацистські» сюжети. Це посилює і без того ненависну атмосферу.
Молодий солдат на полі бою — коли застосовується мова ненависті
Мова ненависті передається безпосередньо по військовій ієрархії солдатам на передовій, які нарівні з іншими споживають новини та інформацію. Більшість російських солдатів, відправлених на війну в Україну, є молодими. З дитинства вони знають лише одного лідера Росії: Путіна. Система виховання в російських школах, а потім і в армії піднесла його на п’єдестал. Від незаконної анексії Кримського півострова у 2014 році та початку війни на Донбасі минуло вісім років. Те, що відбувається в Росії, схвалено ним або відбувається завдяки йому. Це близько до культу особи, що, можливо, найкраще відбивається словами, які були сказані у 2014 році тодішнім заступником керівника Адміністрації Кремля В’ячеславом Володіним, нині Головою Державної Думи Росії: «Немає Путіна — немає Росії».
Після кількох місяців запеклих боїв, після програних битв та відступу з Києва, після того, як кожні два дні було чути майже апокаліптичне брязкання ядерною зброєю, слова «нехай вони зникнуть» сприймаються вже таким чином, що ворог — це кожен українець; їх треба вбивати та нищити.
У Міжнародний день боротьби з мовою ненависті згадаймо слова герцога Веллінгтона після битви під Ватерлоо 1815 року: «Ніщо, крім програної битви, не може бути й наполовину таким сумним, як битва виграна» — ілюстрація того, що навіть воєначальники-переможці були здатні відчувати смиренність і жаль через втрачені людські життя.
