Кремлівська спотворена казка про мир
Минуло двадцять місяців із того часу, як Росія почала жорстоку воєнну агресію проти України. Наразі безмежний тріумфалізм практично зник із риторики Кремля, і що довше російські війська намагаються утримувати тимчасово окуповані території України, то більше Кремль говорить про мир. У липні Путін заявив, що Росія не відмовляється від мирних переговорів, якщо Україна прийме свою «нову територіальну реальність» — евфемізм для позначення російської окупації українських земель.
Зовсім недавно Путін заявив, що Росія готова припинити бойові дії, якщо Україна припинить спроби звільнити свої території і зупинить контрнаступ. Проросійські інформагентства також підняли доброзичливий галас із приводу мирних пропозицій, висунутих країнами, прихильності яких прагне досягти Росія, зокрема Китаєм, країнами БРІКС і державами Африки.
Водночас міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров грубо відкинув єдиний шлях до досягнення справедливого й стабільного миру в Україні — мирний план із десяти пунктів, запропонований українською владою. Такі заяви виходять за межі простого риторичного прийому, покликаного відволікти увагу від того факту, що Росія не пропонує жодних варіантів досягнення миру, які заслуговують на довіру, а лише ультиматуми щодо капітуляції України. Насправді ми вже спостерігали таку маніпулятивну тактику, спрямовану на зміну ролей жертви й агресора, в інших випадках прокремлівської дезінформації. Цього разу Кремль використовує її, щоб заперечити легітимність України як жертви агресії та відкинути її прагнення до миру.
Тож наскільки серйозним є нововідкрите прагнення Кремля до миру? Не дуже. Ми можемо зрозуміти чому, проаналізувавши декілька останніх наративів Кремля в спробі організувати дискусії в ЗМІ навколо різноманітних мирних пропозицій.
Лукавий Захід
Якби Кремль був зацікавлений у мирі, він мав би бути готовим хоча б розпочати переговори з Україною, країною, на територію якої він неодноразово здійснював вторгнення з 2014 року. Але російське керівництво регулярно відкидає будь-які українські пропозиції, заперечуючи саму державність і суверенітет України. Причина очевидна — пропозиції України щодо справедливого й стабільного миру вимагають поваги до її територіальної цілісності. Це прямо суперечить планам Росії щодо захоплення територій України. Отже, проросійські оглядачі наполягають на тому, що Україна не хоче миру.
Що стосується Заходу, то прокремлівська дезінформація дивним чином має двоякий характер. З одного боку, російські державні інформагентства наполягають на тому, що Захід не хоче миру, нібито продовжуючи війну заради власної вигоди та якимось чином «наживаючись» на постачаннях зброї в Україну. З іншого боку, зовсім недавно, перш ніж нав’язувати драконівський мир, який узаконить російську окупацію, деякі оглядачі заявили, що Захід чекає провалу контрнаступу України. На думку Кремля, Захід утомився надавати підтримку й скоро благатиме про переговори.
Ця прокремлівська ідея про те, що Захід готовий завдати Україні удару в спину, є або свідомою спробою посіяти недовіру між Україною та західними країнами, або безглуздим оптимізмом, або поєднанням того й іншого. Кінцева мета цієї гри в перекладання провини полягає у відверненні уваги від того простого факту, що Росія є єдиним агресором в Україні.
Відомий прокремлівський панікер і колишній президент Дмитро Медведєв показав ще один приклад цілеспрямованого спотворення наративу про мир, коли заявив, що військова підтримка Заходу перешкоджає миру й затягує війну. Відверта брехня, яка заперечує право України на самооборону від російської агресії. Правда набагато жахливіша. Як влучно висловився генеральний секретар НАТО: «Якщо Росія припинить воювати, настане мир. Якщо Україна припинить воювати, вона перестане існувати».
Але, безумовно, найкраще вибіркову пам’ять і спотворення наративу про мирні переговори продемонстрував сам Путін, коли заявив, що Україна відхилила мирну пропозицію від квітня 2022 року після того, як Росія люб’язно «вивела війська з Києва, як і обіцяла». Неймовірне нахабство. Російські війська відступили лише тому, що український спротив завдав їм низки принизливих поразок. Вкотре Путін зобразив провал Росії як успіх, нібито вимушений відступ Росії був жестом доброї волі.
«Світ на боці Росії»
Загнавши себе в глухий кут міжнародної ізоляції, розпочавши нерозсудливу й незаконну війну, російське керівництво відчайдушно шукає союзників. Прокремлівські ЗМІ пнуться зі шкіри, повідомляючи про мирні пропозиції, які висуваються незахідними країнами. Ті ж ЗМІ також публікують заяви, які могли б здатися прихильними до Росії.
Наприклад, деякі прокремлівські ЗМІ широко висвітлювали коментарі, які можна було б неправильно тлумачити як «псевдозбалансованість», якщо навмисне вирвати з контексту. Інші намагалися прирівняти заклики до дипломатичних зусиль до відкритої підтримки наративів Кремля. А деякі ЗМІ вдалися до перефразування заяв іноземних посадових осіб, щоб вони звучали більш прихильно. Прокремлівські ЗМІ більш ніж готові перекручувати слова світових лідерів, щоб вони виглядали як підспівування прокремлівській риториці про «агресію Заходу» й позбавлення України впливового голосу як суверенної держави.
Такі коментарі не завжди є дезінформацією. Однак у публікаціях прокремлівських ЗМІ вони є вибірковими й нерідко вирвані з контексту. Зображуючи російське вторгнення як «кризу», вони створюють хибну рівність між двома сторонами. Переслідувана мета полягає в тому, щоб зобразити російську агресію як крайній захід, який став неминучим лише з незалежних від Росії причин. Якщо хтось і винен (а в Кремля є багато міркувань щодо цього), то це, безперечно, не Росія.
Однак зустріч у Джидді 5 серпня створила проблему. У конференції взяли участь представники більш ніж сорока країн, зокрема всі країни БРІКС, окрім Росії. Прокремлівські ЗМІ применшили важливість цього заходу. Де це було можливо, вони також виділили коментарі посадових осіб незахідних країн, які нарікали на відсутність Росії на заході. Очевидна мета полягала в тому, щоб зобразити єдність Росії з її світовими партнерами в протистоянні «безглуздим, марним зусиллям» Заходу щодо забезпечення миру, що не дасть змогу Росії зберегти за собою українські території.
Незграбні кроки до майбутнього
Можливо, найяскравіший випадок прокремлівських спроб дискредитувати українські мирні пропозиції стався в контексті візиту африканських лідерів до Києва в червні. На початку візиту в Києві зазвучали сирени ППО, і в місті пролунали два вибухи під час атаки російських ракет на столицю.
Невдовзі після цього прокремлівське інформагентство заявило, що український уряд провів «психооперацію» і організував ці атаки, щоб зобразити Росію «злим агресором». Крім того, телеканал RT французькою мовою зробив неправдиву заяву про те, що президент Зеленський «відхилив» пропозицію африканських лідерів про посередництво, використовуючи як «доказ» фото Зеленського зі стиснутими кулаками, на якому здається, що він ігнорує простягнуту руку африканського лідера. Насправді Президент Зеленський просто підтвердив позицію здорового глузду, згідно з якою Росія має залишити українські території, перш ніж можна буде досягти миру.
Не сумнівайтеся: Росія є агресором в Україні, і спроби Кремля спотворити істину можуть лише затягнути досягнення справжнього миру. Безперечно, єдине уявлення Росії про мир — це безумовна капітуляція України. Але воно не є ні справедливим, ні обґрунтованим.