Мова ворожнечі й заклики до геноциду в путінській Росії
Роками люди, задурманені імперіалістичним наративом російського націоналізму, завзято демонізували українську культурну й національну ідентичність, зокрема стверджуючи, що саме її існування загрожує Росії. З часом їхні висловлювання набули екстремального характеру та з розмов маргіналів просочилися до публічного дискурсу. У липні 2021 р. Путін сам підтримав ці віяння: в опублікованій статті він стверджує, що української держави та ідентичності не існує. На думку Путіна, Україна — штучне формування, створене Леніним і підтримуване ницими силами Заходу, аби забрати українські землі від законного протектора — Росії.
Таке систематичне заперечення суб’єктності та права на існування, на жаль, не є унікальним в європейській та світовій історії. Воно було й часто є провісником кривавої ворожнечі, етнічної чистки або лютих війн. Жорстока воєнна агресія Росії проти України наочно нагадує про катастрофічні наслідки того, що трапляється, коли ніхто не контролює такий огидний дегуманізаційний дискурс.
А ось і нацисти
Заперечення існування України є результатом жорстокої та викривленої логіки, за якою Україна й українці чомусь заслуговують на те, аби їх захопили, підкорили та навіть знищили. Щодня оглядачі ніби мимохіть згадують слово «нацисти» та звинувачують Київ у геноциді проти росіян. У цьому полягає їхня тактика дегуманізації Інакших, тобто українців.
Кількість згадувань у російських федеральних інформагентствах і прокремлівських ЗМІ, пов’язаних із російською державою, а також на офіційних сторінках російських дипломатів у Twitter у контексті України (за даними станом на 22 лютого 2022 р.)
За нашими даними, риторика ворожнечі наявна в кремлівських пропагандистів і проросійських дезінформаторів ще з 2015 р. Ми також дослідили, як Кремль використовує слово «нацист». Зокрема, він стверджує, що нацисти скрізь, і називає Путіна приборкувачем нацизму.
Проте ми почали приділяти додаткову увагу цій темі у 2022 р. — після публікації жахливої статті провідним інформаційним агентством «РІА Новини» 3 квітня того самого року. Тоді ми написали, що її «слід розглядати як збочену інтелектуальну концепцію, яка формує передумови для кривавих злочинів».
Вона називалася «Що Росія має зробити з Україною». Написав її Тимофій Сергейцев, політтехнолог і, на думку принаймні одного українського оглядача, теоретик сучасного російського фашизму. Опублікована після ганебного виведення російських військ із-під Києва, стаття частково стала криком люті, замаскованим під стратегію. Можливо, саме тому в цьому багатослівному опусі було втілено темну фантазію про помсту Росії українцям, які наважилися стати на захист власної країни. Загалом вона прирівнювала українство до нацизму, називала нацистськими прагнення українців до «незалежності» або «європейського» шляху розвитку, а також закликала до «тотальної люстрації» країни на користь російської культури.
Незабаром після виходу цієї публікації ми в EUvsDisinfo проаналізували її у своїй статті під назвою «У саме серце пітьми». Тоді ми написали таке:
«Своїми категоричними й радикальними вимогами стаття намагається викликати почуття, яке завжди любили диктатори, — почуття, що охоплює сліпу відданість державі, вимогу майже релігійної жертовності особистості заради вождя, а також ворога, позбавленого не лише всіх людських рис, а й самого права на існування».
Минуло майже два роки, і ми вирішили переглянути російську риторику та її беззаперечно кровожерливий тон. Згадуючи минуле, ми розуміємо, що темне серце російського фашизму — це також серце боягуза. Проросійські оглядачі досі не насмілилися відверто заявити про свої наміри, а саме — геноцид. Замість того вони переносять геноцидальні мотиви на своїх майбутніх жертв. Їхні твердження стосувались уявних звірств українців, що є відображенням злочинів, які російські військові скоїли в таких місцях, як Буча, Маріуполь, Ірпінь, Харків, Краматорськ тощо. Далі ми розглянемо, як російські дезінформаційні наративи приховують очевидну правду.
У контексті цієї статті термін «геноцид» ми використовуємо в значенні, наданому йому Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.: «Будь-які з наведених далі дій, здійснюваних із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: убивство членів цієї групи; нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи».
Визначення терміну «культурний геноцид» немає в жодному міжнародному договорі. Проте один експерт визначив його як «систематичне знищення традицій, цінностей, мови та інших елементів, що відрізняють одну групу людей від іншої». Саме в такому сенсі цей термін ми й використовуємо.
Навкруги немає нічого, крім Росії
Найдивніший і найлихіший дезінформаційний наратив містить твердження, що України не існує. Вочевидь ця ідея не має жодного сенсу. Як може країна з населенням близько 40 мільйонів людей бути вигаданою? Ба більше, як можна ігнорувати історію та культуру України, яким понад тисячу років? Що саме намагаються сказати Путін та його пропагандисти? Можливо, ці кілька з багатьох прикладів допоможуть нам зрозуміти їхнє збочене мислення.
Почнімо зі статті, опублікованої в російському державному інформаційному агентстві Sputnik, що видається понад 30 мовами. Вона вийшла наприкінці листопада минулого року й посилалася на прокремлівську оглядачку Карін Беше-Головко, яка стверджувала, що «Україна ніколи не була суверенною у своїх діях у конфлікті з російською армією». Потім вона запевняє, що Україна «цілком підкорюється» волі США та НАТО. У цій альтернативній реальності України не існує, бо вона є маріонеткою США.
Інші статті російською мовою, зокрема, заявляють, що Захід у якийсь спосіб прищепив українцям ненависть до Росії, зробивши Україну «анти-Росією»; що Україна не має права на існування, адже колись була частиною СРСР; що українців не існує, тому що вони росіяни; що, навіть якщо Україна й існує, Росія має її знищити та поглинути, і що Україна історично була територією Росії.
Слід зауважити, що популярні російські інформагентства часто розводять сентименти, називаючи Одесу «російською перлиною біля моря», яку українські нацисти начебто забруднили. Полемісти, як-от Володимир Соловйов, завзято лютують з приводу подій, що відбулися в Одесі 2 травня 2014 р. під час конфлікту між проросійськими та проукраїнськими демонстрантами. Ця конфронтація призвела до смерті 48 людей, більшість з яких загинула в результаті пожежі в Будинку профспілок, де забарикадувалися проросійські заколотники.
Обставини тієї трагедії досі не з’ясовано. Перед судом так ніхто й не постав. За ствердженнями окремих свідків, проросійські активісти атакували мирний «Марш єдності України», що призвело до взаємної конфронтації. Обидві сторони кидали коктейлі Молотова, через що в Будинку профспілок спалахнула смертельна пожежа. Проте для кремлівських закликальників, як-от Соловйова, українці, що виступають за єдність держави, є просто «нацистськими покидьками», які «не мають права називатися одеситами».
Отже, безсумнівно, заяви про неможливість існування України насправді означають, що вона має бути в складі Росії. Спостерігаючи лютий спротив українського народу воєнним невдачам російської армії та її спробам підкорити Україну, проросійські оглядачі намагаються пояснити очевидне бажання та законне право українців мати власну державу якимось проявом хибної свідомості. Як уважають апологети Кремля, українці — це росіяни, тому мають жити на території великої Росії, незалежно від їхнього бажання. І, якщо знадобиться, Росія або змусить їх стати росіянами, або, як чинитимуть опір, уб’є їх.
Здається, прокремлівських фанатиків не хвилює відверта жорстокість цієї геноцидальної логіки. Але такий етноцентричний підхід добре вписується в загальноприйняте визначення культурного геноциду. А культурний геноцид може бути тісно пов’язаний з тотальним геноцидом.
Дегуманізація: наступний крок
Називаючи українців «нацистами», прокремлівські оглядачі насправді мають на увазі українців, які не хочуть бути росіянами й погоджуватися на домінування Росії. Для цих оглядачів такі українці не є людьми, тому заслуговують на всі страждання, які для них підготувала Росія.
Головною тактикою тут є звинувачення України в тому, що із жорстокою регулярністю роблять російські воєнні атаки на Україну, — у безпричинних вбивствах мирних жителів. У листопаді минулого року ООН оголосила, що кількість загиблих серед цивільного населення України перевищила 10 000 осіб, причому більшість із них зафіксовано на території, підконтрольній Україні. Проте цю цифру досі вважають суттєво заниженою.
Утім, кремлівські пропагандисти перевертають це так, наче «укронацисти» вбивають чимало мирних жителів на підконтрольній Росії території, одночасно активно замовчуючи, що російська армія, можливо, незаконно окупує українські землі. Поміж іншого, прокремлівські ЗМІ й оглядачі стверджують, не маючи доказів, що українські війська використовують цивільне населення як живий щит, українські снайпери розстрілюють мирних жителів, а українська армія навмисно вбиває власних полонених, що перебувають у неволі в Росії.
Стерти їх на порох
Такі твердження, помножені на сотні, якщо не тисячі разів, мають слугувати камуфляжем для геноциду. Через те, що ваші вороги — нелюди й нацисти, схильні до геноциду, ви маєте повне право розібратися з ними нелюдськими та геноцидними методами нацистів. У цьому питанні Соловйов виділяється з-поміж юрби навіжених: він вимагає «стерти на порох» Київ та одеський порт, а також знищити міста, як-от Львів, Івано-Франківськ і Тернопіль.
«[Українців] слід убивати, убивати й убивати. Іншої думки не може бути».
Олександр Дугін
Коментарі на ток-шоу, що транслюються на російських телеканалах у прайм-тайм, рясніють подібною риторикою. Крім Соловйова, серед кремлівських підлабузників, що закликають до продовження війни й посилення жорстокості, є такі ключові пропагандисти: Дмитро Кісєльов, Олександр Дугін і Леонід Слуцький.
Ядерку замовляли?
Дехто відкрито розмірковував про застосування ядерної зброї проти України. Один російський генерал запропонував використати тактичну ядерну зброю проти танків. Інші жартували про застосування надзвукових ядерних ракет. Не забуваймо, що Україна віддала свою ядерну зброю за Будапештським меморандумом 1994 р., за яким Росія гарантувала Україні цілісність кордонів і безпеку, але згодом порушила свої обіцянки. Отже, погрожувати Україні ядерною зброєю — те саме, що посипати рану радіоактивним попелом.
Геноцид боягуза
Напевно, остання стадія цього марення, що постійно погіршується, — переконати самих себе, що геноцид, який ви скоюєте, насправді скоюють ваші жертви проти самих себе. Це наче уявляти, що ніж, який ви встромляєте в спину іншої людини, якимось чином вона сама тримає у власній руці. Тобто ваша спроба завоювати й підкорити свого ворога — це прояв доброти з метою зупинити суїцид.
Виходячи з цього викривленого погляду, Росія не намагається підкорити українців. Але вона повинна завоювати й очистити їх від українства заради їхнього ж спасіння. Наприклад, ця стаття, опублікована інформаційним агентством News Front, запевняє, що Володимир Зеленський скоює геноцид проти українців. Інші статті підхоплюють цю думку, стверджуючи, що українська влада відправляє на фронт жінок, дітей і людей похилого віку. Навіть більше, країни Заходу, зокрема ЄС та його лідери, також скоюють геноцид проти українців, надаючи їм фінансову й воєнну допомогу, якої вони потребують, аби захищати себе.
…однак більшість вірить у це
Важко сказати, скільки пересічних росіян вірить у голослівні переконування, які розповсюджують російські радикали-націоналісти, багато з яких виступають в етері в прайм-тайм. Проте, за даними опитувань, які проводив аналітичний центр «Левада-Центр», рейтинг схвалення президента Путіна залишається незмінно близько 80 % з лютого 2022 р. У січні 2024 р. його рейтинг становив 85 %. До того ж три з чотирьох респондентів схвалюють дії російської армії в Україні. Цей показник залишається незмінним протягом двох років. Така тенденція вражає з кількох причин.
По-перше, більшість росіян добре розуміє, що війна має не обмежений характер, на відміну від того, у чому намагається переконати кремлівська новомовна фраза «спеціальна воєнна операція». Це повномасштабна війна, а суспільство й економіка дедалі більше долучаються до її підтримки.
По-друге, усі знають, що російська артилерія, дрони й ракети щодня б’ють по цивільних об’єктах в Україні. Telegram, YouTube, VKontakte й кілька інших платформ, що й досі доступні на території Росії без VPN, публікують фото й відео таких ударів буквально через кілька хвилин після того, як вони сталися. Цю війну транслюють у мережі. Російські теленовини також докладно освітлюють події, а особливо руйнування, завдані кремлівською зброєю. Це такий собі шифр: «Наші війська вдарили по нацистських танках завдяки нашій точній зброї». Насправді це означає: ми вбиваємо й тероризуємо звичайних людей, бо ми можемо.
По-третє, час робить свою справу. Два роки запеклої війни й величезних втрат серед людей не завдали шкоди рейтингу схвалення дій Путіна. Мова ворожнечі, здобрена суцільною дезінформацією та пропагандою, роз’їла людську гідність і моральний стан суспільства. Ось така жорстока реальність. Утім, світова історія сповнена прикладами, коли суспільство сприятливо ставилося до масових убивств і геноциду в широкому масштабі.
Російський федеральний «Перший канал» докладно висвітлює удари по Україні, часто використовуючи дуже натуралістичні зображення
На громадську думку також впливає повсюдна обробка й промивання мізків у школах та інших навчальних закладах, де значна увага приділяється підручникам з історії. Читайте наш свіжий аналіз обов’язкових російських шкільних підручників, що використовуються для маніпулювання пам’яттю у великих масштабах і для нав’язування новим поколінням росіян, народженим після 2000 р., путінському поколінню, лише єдиного погляду на світ.
Чи існує межа?
Утім, за даними опитування, проведеного центром «Левада» наприкінці 2023 р., третина респондентів виступає за перемовини, а не продовження воєнних дій. Ці результати вказують на те, що багато росіян не вважає, що знищення українства є обов’язковою умовою для перемоги Росії. Урешті-решт, бажання провести перемовини з Україною свідчить про прийняття існування України як держави. Зокрема, за перемовини виступає майже 40 % російських жінок. Останки вбитих солдат, переважно російських чоловіків, продовжують повертатися додому, тому ця група стала особливо гучною та може стати гучнішою, якщо тільки Путін не посилить репресії після своїх перевиборів на посаду президента.
Тлумачити ці цифри може бути важко. Не забуваймо, що Кремль терміном «перемовини» хибно називає прийняття Москвою капітуляції України. Можна лише здогадуватися про подальші події.
Хто голосніший, той і має рацію
Під час абсурдного інтерв’ю — чи радше монологу — Такера Карлсона з Путіним у лютому 2024 р. був рідкісний момент істини, коли Карлсон посеред двогодинної програми спитав: «Вам вистачить тих територій, що ви їх уже маєте?» Путін не відповів на запитання. Замість того, з очевидним розчаруванням, він заговорив про денацифікацію, наголошуючи на тому, що вона має тривати на всій території України. Російські глядачі можуть зрозуміти цей шифр як прагнення до повного знищення України.
Підтримка російського президента явно свідчить про те, що, коли росіяни й не погоджуються з геноцидальними ідеями багатьох російських націоналістів, вони, принаймні наразі, готові терпіти архітектуру дезінформації щодо України, що підпирає правління Путіна.
Ця архітектура будується на ненависті, припущенні про вроджену вищість росіян і своєкорисливій брехні. Її мета — знищення української історії та культури, української мови й народу чи принаймні тих українців, яких не вдається залякуваннями змусити називати себе росіянами. За своєю суттю вона виправдовує геноцид. Якщо проросійські пропагандисти кажуть протилежне, вони лише брешуть самі собі.