Пам’яті Ганни Політковської присвячується — Зараз актуально як ніколи
За що я так не люблю Путіна? Саме так, за це. За простоту, що гірше злочину. За його цинізм та расизм. За його безкінечну війну та неправду.
Путін, випадково отримавши в свої руки величезну владу, розпорядився нею з катастрофічними для Росії наслідками. І я його не люблю, бо він не любить людей.
Ганна Політковська була відомою письменницею та журналісткою незалежного російського видання «Новая газета» під редакцією лауреата Нобелівської премії миру 2021 року Дмитра Муратова. З часом Політковська та «Новая газета» все частіше піддавалися нападкам з боку російської влади. 7 жовтня 2006 року Політковська була знайдена вбитою в Москві.
Щороку ми відзначаємо 7 жовтня, щоби вшанувати пам’ять Політковської та ту спадщину, що вона залишила після себе. І з кожним роком ми спостерігаємо погіршення умов для існування вільних ЗМІ в Росії. Її вбивство лише підтвердило прискорення сумної тенденції замовчування голосів російських опозиціонерів, активістів неурядових організацій та журналістів.
Чому 2022 рік відрізняється
Цього року ми відзначаємо 7 жовтня інакше. Розпочата 24 лютого повномасштабна війна Росії проти України змінила все — як всередині Росії, так і далеко за її межами.
Цьогоріч як ніколи зрозуміло, що означає відсутність критичної журналістики та незалежних, якісних ЗМІ. Росії, як ніколи раніше, потрібні такі люди, як Ганна Політковська.
Жорсткі репресії
Цьогорічні репресії російської держави проти видання «Новая газета» досягли свого піку. У березні влада винесла газеті друге офіційне попередження, а у вересні повністю закрила її. Основна маса співробітників заздалегідь зрозуміла, куди дме вітер, і втекла з Росії, щоб заснувати нове видання «Новая газета. Европа».
Закони про загальну цензуру набрали чинності в Росії на початку березня та відтоді неодноразово ставали дедалі жорсткішими. Понад 130 засобів масової інформації були оголошені «іноагентами».
У серце темряви
Оскільки Росія все далі занурюється в безодню війни, тепер на кону стоять її суспільні структури, етичні стандарти та проста чесність.
Щотижня ми аналізуємо події в російському інформаційному просторі. Наша база даних документує випадки дезінформації, що поширюється російськими державними телеканалами, друкованими виданнями, ключовими інтернет-платформами тощо.
Протягом багатьох років кремлівська риторика повторювалася. Просто кажіть: «Захід — поганці, а ми — молодці», — та повторюйте це. Перегляд основних російських каналів вимагав певного напруження, але це ще можна було витримати.
Сьогодні ж, під час повномасштабної війни, високопосадовці наповнюють інформаційний простір найпідлішими наклепами на інших людей, зокрема українців; вихваляннями голодом та економічним спадом; безрозсудними погрозами ядерною зброєю, що було нечуваною зухвалістю навіть у найнапруженіші роки «холодної війни»; та відвертими божевіллями на кшталт закликів до ядерного удару по поховальній процесії королеви Єлизавети. Але, мабуть, найгірше те, що ми почули відверті заклики до геноциду українців, до ліквідації України як держави, ба навіть до її ядерного знищення. Інформаційний простір не лише озброюється. Він стає непристойним.
Словами можна вбити
Існує тісний зв’язок між погіршенням рівня журналістики російських державних видань та вихвалянням російською перевагою й жорстокістю солдатів на полі бою. Жорстоке поводження з цивільними, катування, свавільні вбивства та зловживання — все це починається з дегуманізації опонента. Це базові знання, але Росія повторює їх знову і знову.
Ганна Політковська зробила собі ім’я, виїжджаючи на місця та беручи інтерв’ю, документуючи та повідомляючи про те, як все відбувалося насправді. Вона змусила багатьох росіян зрозуміти жахи чеченських війн дев’яностих років і ситуацію в новому тисячолітті. Протягом багатьох років було добре відомо, що «Новая газета» з великим інтересом читається не лише російською інтелігенцією та науковцями, але й урядовими елітами як спосіб отримання достовірної інформації крізь імлу пропаганди та дезінформації.
Ми відзначаємо 7 жовтня деякими з висловлювань Ганни Політковської, що сьогодні говорять самі за себе:
«Ми живемо в епоху підміни нормальних цінностей. Добре називається поганим, погане — добрим»
«Путін, випадково отримавши в свої руки величезну владу, розпорядився нею з катастрофічними для Росії наслідками. І я його не люблю, бо він не любить людей. Він не переносить нас. Він зневажає нас. Він вважає, що ми — засіб для нього, і тільки. Засіб досягнення своїх особистих владних цілей. Тому з нами можна все — гратися, як йому заманеться. Що нас можна знищувати, як він забажає. Що ми — ніхто. А він — хоч і випадково вліз нагору, але нині цар і бог, якому ми повинні поклонятися та боятися його».
