Реальність, заснована на брехні: 100 днів російської агресії в Україні

Минуло сто днів відтоді, як Путін розв’язав свою «триденну війну» проти України, можливо, очікуючи на швидку перемогу чи повіривши у власну брехню та пропаганду. Однак важливо розуміти, що інформаційні маніпуляції та дезінформаційні напади Кремля проти України були розпочаті за роки до війни, яка почалася 24 лютого 2022 року. Контрольований російською владою апарат дезінформації, що його часто очолювали щедро фінансовані видання RT і Sputnik, які самі себе називали інформаційною зброєю, роками вигадував міфи та неправдиві приводи для вторгнення в Україну, починаючи принаймні з 2014 року. База даних EUvsDisinfo зібрала понад 5000 окремих випадків дезінформації, спрямованої на Україну, що значно перевищує третину всіх випадків у нашій базі даних. Ці прокремлівські дезінформаційні наративи заходять досить далеко, від звинувачення Заходу в амбіціях світового панування до твердження про нечестивий союз між Україною та самим сатаною.

У методичці Кремля містяться два наративи, які здобули небачену досі популярність і стоять значно вище за інших. Наратив перший — це нестримне твердження, що істерична «русофобія» захопила світ. По суті, цей дезінформаційний наратив досить простий — кожен, хто виступає проти або критикує Росію чи її дії, робить це через ірраціональний страх і необґрунтовану ненависть до всього російського.

Спочатку дезінформаційний наратив про «русофобію» здебільшого був спрямований на Україну, а також на ті країни-члени ЄС, які вголос висловлювалися про все більш агресивну та войовничу поведінку Росії, наприклад, Польщу, Чехію чи країни Балтії. Однак у міру того, як реакція ЄС на війну Росії в Україні посилювалася, прокремлівські дезінформаційні видання почали висувати звинувачення в «русофобії», що блискавично поширюється Європою. Роздмухування страху та ненависті під час розігрування «карти жертви» також швидко стало улюбленим заняттям російського дипломатичного корпусу та урядовців. Що стосується тактики дезінформації, то це досить поширений підхід — заперечувати та відволікати від обґрунтованої критики, посилаючись на вигадану несправедливість. Звісно, як у байці про хлопчика, який кричав «Вовк! Вовк!», посилання на «русофобію» у відповідь на кожен крок Заходу, що має на меті відмовити Росію від продовження агресії, означає, що довіра до заяв Кремля про «русофобію» швидко вичерпується.

Наратив другий — це безпідставні твердження про те, що Україна стала розсадником нацистів, які становлять загрозу існуванню всього російського. Згадування про нацизм у прокремлівській дезінформації не є ані новим, ані особливо винахідливим. «Денацифікація» була одним із центральних пунктів промови Путіна 24 лютого, яка виправдовувала російську «спецоперацію». Поразка нацизму у Другій світовій війні протягом десятиліть зображувалася з максимальною святістю та благоговінням. Отже, роздмухування фальшивої нацистської загрози в Україні має потужний психоемоційний вплив на російське суспільство, закликаючи ставати до зброї. Прокремлівська дезінформаційна екосистема була насичена наративами про «нацистську Україну» за тижні до війни, що підштовхнуло націю до шаленої підтримки кремлівських ідей «денацифікації».

Насправді, де б не був Путін, він ретельно культивував поширення одержимості винищенням нацизму, називаючи російський псевдоімперіалізм, що його охороняє Кремль, єдиною протиотрутою. Минуло трохи більше місяця відтоді, як Росія почала війну, коли один із провідних російських державних ЗМІ «РИА Новости» опублікував одіозну статтю пов’язаного з Кремлем російського кінорежисера та політичного філософа Тимофія Сергейцева. У ній викладалася збочена інтелектуальна основа, на якій будуються злочини, вчинені Росією в Україні, і все це нібито в ім’я «денацифікації».

Отже, оскільки загарбницька війна Росії затягується, а її дезінформація стає дедалі нахабнішою, за викривленою логікою Кремля було доречно об’єднати ці два наративи в одне надзвичайно абсурдне твердження — «русофобія» стала новою визначальною характеристикою нацизму, який відродився в Україні, а зараз нестримно поширюється Європою. Звинувачення Ізраїлю у нацизмі є прикладом того, наскільки значним є відхилення російських пропагандистів від курсу розуму.

Кремлівська новомова

Звісно, прокремлівська дезінформація не обмежується лише розповсюдженням наративів про «русофобію» та «нацистську Україну». Ще до початку війни ми помітили нову тенденцію в підконтрольних російській владі ЗМІ під очільництвом головного брехуна Путіна. Це постійні орвеллівські зусилля перевизначення термінології, яку Кремль використовує для опису російської війни в Україні, таким чином, щоб заперечити реальність і відкинути будь-яку провину Росії. Найбільш кричущі приклади новомови Кремля з’явилися в промові Путіна 24 лютого, де широкомасштабна війна з ракетними ударами, повітряним і наземним вторгненням стала «спеціальною військовою операцією» та «самообороною Росії». Насправді ж це був неспровокований напад і вторгнення в суверенну сусідню державу. Поки війна триває, Кремль продовжує зловживати мовою та спотворювати реальність, підлаштовуючи її під свої викривлені задуми.

Поширеність кремлівської новомови не слід сприймати легковажно чи ігнорувати як продукт різних мовних та літературних традицій. Мова має значення, і формулювання неспровокованої агресії чіткими, міжнародно зрозумілими термінами має важливе значення для притягнення винних до відповідальності. Якщо немає «війни», Росія не може вчинити «воєнних злочинів»; якщо немає поняття «Україна», Росія не може порушувати її суверенітет. Тому розгортання такого роду новомови стає необхідним для виправдання невиправданого насильства та заперечення будь-якої відповідальності за міжнародним правом. Це також йде поряд з організованими Росією намаганнями спотворити реальність вдома, в тому числі шляхом влаштування вистав нібито підтримки злочинних дій Росії в Україні.

Пересування воріт у розпалі гри

Мабуть, найважливішою характеристикою кремлівської кампанії дезінформації та інформаційних маніпуляцій, спрямованих на Україну протягом усієї російської загарбницької війни, є її пристосованість до нових реалій. Іншими словами, протягом останніх ста днів Кремль постійно пересував цілі своєї дезінформації, намагаючись по-новому визначити цілі «спецоперації» та можливі «успіхи» Збройних сил РФ, що вторглися в Україну.

На початку цілі Кремля були зрозумілі, а супутня дезінформація — хвалькувата й амбітна. Україна мала бути повністю «денацифікована», а в Києві мав постати новий, лояльний Кремлю, уряд. Цього планувалося досягти швидко та без значного опору в Україні. Прокремлівські дезінформаційні видання були настільки впевнені, а точніше, настільки обманювали себе, що найохочіші з них навіть кинулися достроково публікувати переможну статтю лише за кілька днів від початку війни. Хоча стаття була майже відразу відкликана, вона дозволила зазирнути у нутрощі прокремлівського дезінформаційного апарату та викрила його головну мету — маніпулювати інформацією задля спотворення реальності.

Звісно, прогнозована швидка триденна перемога залишилася лише хворобливою фантазією в уражених дезінформацією мізках кремлівських пропагандистів. Приблизно через місяць неймовірної стійкості та завзятості українців перед непереборним російським натиском, від перемог, про які йшлося в перші дні війни, вже не було й сліду. Але прокремлівська дезінформаційна машина знову адаптувалася. Цього разу ціль успіху було зосереджено на зменшенні можливостей Збройних Сил України, щоб Росія могла встановити повний контроль над окупованими територіями Сходу України. Тобто тепер весь план полягав у «визволенні» Донбасу.

Поняття «визволення» також відіграє істотну роль у дезінформації Кремля про його загарбницьку війну. Найчастіше воно використовується для введення аудиторії в оману щодо звірств, які Росія вчинила на окупованих територіях в Україні. Дезінформаційний наратив про «визволення» також служить виправданням вторгнення, хибно стверджуючи, що місцеві жителі по всій Україні вітають російських загарбників.

Коли минуло близько трьох місяців путінської «триденної війни», прокремлівська дезінформаційна машина знову посунула ворота. Нове твердження в орвеллівському стилі, зроблене міністром оборони Сергієм Шойгу на зустрічі Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), полягало в тому, що Росія навмисно сповільнила темп війни задля уникнення жертв серед цивільного населення. Хоча ця заява наслідувала модель дезінформації, яка маніпулювала інформацією з метою зображення Росії непогрішною, вона також була неймовірно цинічною, враховуючи, що станом на 30 травня 2022 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) зареєструвало 8900 жертв серед цивільних. Це мирні жертви вторгнення та агресії Росії, і реальні цифри, ймовірно, є значно більшими.

Військові злочини під прикриттям гуманності

Окрім пересування воріт для досягнення успіху, контрольовані російською владою дезінформаційні видання також активно пропагують фальшиві «гуманітарні» наративи з іншою метою. Оскільки світ неминуче дізнався про безглузді звірства, що їх Росія вчинила в Україні та які дедалі більше дорівнювали воєнним злочинам, прокремлівська дезінформаційна екосистема зосередилася на запереченні, збитті з пантелику, відверненні уваги, обуренні та перекладанні провини.

9 березня російські ВКС завдали невибіркових авіаударів по пологовому відділенню та дитячій лікарні в Маріуполі. Коли жахливі зображення поранених вагітних жінок, яких евакуювали через тліючі залишки розбомбленої лікарні, почали заполоняти міжнародні ЗМІ, початкова реакція Кремля була цілком очікуваною — категоричне заперечення реальності. Коли ж реальність більше не можна було заперечувати, почався злив кремлівської брехні, починаючи від заяв про те, що в лікарні переховувалися нацисти, до безглуздих тверджень, що нібито поранені жінки насправді були найнятими акторами.

4–5 квітня світ дізнався більше шокуючої правди про те, як виглядало російське «визволення» України в місті Буча, що на околиці Києва. Коли російські війська відступили, а Збройні Сили України взяли місто під контроль, жахливі видовища на вулицях не піддавалися опису. Невинних українських громадян було безжально вбито, страчено, а їхні останки кинуті на вулицях, залитих кров’ю мирних мешканців. Жорстокість цих кадрів була такою, що заперечення не спрацювало, хоча спочатку з’явилися твердження, що Бучанська різанина була інсценована Україною. Тож, намагаючись відвернути світ від можливих воєнних злочинів, які він скоїв у Бучі, Кремль витяг із свого мішка дезінформації ще одну хитрість – історичний релятивізм. Лише за кілька днів після цього російські тролі розгорнули кампанію відволікання, атакуючи сотні польських політиків, громадських діячів та журналістів, просуваючи дезінформаційний наратив історичного релятивізму, порівнюючи Бучу з Волинською різаниною під час Другої світової війни.

8 квітня в результаті ракетного удару Збройних сил РФ по залізничному вокзалу Краматорська загинули десятки цивільних, які тікали від жахів війни. Росія дотримувалася свого усталеного зразка дезінформації. Спочатку було заперечення факту, потім зняття всієї відповідальності і, нарешті, спотворення істини. Цікаво, як цей випадок показав, що підконтрольна владі російська дезінформаційна машина не завжди є цілісною, тому що деякі з найбільш завзятих російських діячів дезінформації поспішили повідомити про успішний російський ракетний удар, перш ніж швидко взагалі заперечити цей факт.

Це лише три приклади багатьох випадків, коли Росія порушила міжнародне право та відкинула будь-яку мораль, без розбору націлюючись на цивільних в Україні та використовуючи свою величезну дезінформаційну машину для спотворення реалій своєї жорстокої війни в Україні, переклавши провину за можливі воєнні злочини, вчинені загарбницькими російськими військами та їхніми кремлівськими господарями.

Переробка раніше створених дезінформаційних наративів

Протягом перших ста днів війни прокремлівські дезінформаційні видання ставали все більш вправними у переробці та відновленні раніше створених дезінформаційних наративів, щоб відвернути увагу від тривалої руйнівної війни та надати хибне виправдання порушенням міжнародного права. Найбільш яскравим прикладом було відродження давно сформованого наративу про біологічні дослідницькі лабораторії, нібито фінансовані США для розробки нелегальної зброї в Україні. Цей дезінформаційний наратив, вкорінений у маргінальних теоріях змови, хоча й був повністю розвінчаний, але широко поширювався підконтрольними російській владі ЗМІ. Цікаво, що цей наратив також знайшов ретрансляторів за межами традиційної прокремлівської дезінформаційної екосистеми, коли китайські державні ЗМІ взяли активну участь у відродженні цієї старої байки.

Іншим прикладом переробки старих дезінформаційних тропів з метою відвернути увагу від війни Росії проти України, було нагнітання страху перед міграцією та розповсюдження ксенофобії проти українських біженців, які рятуються від жахів війни. Прокремлівський дезінформаційний апарат особливо націлився на сусідні з Україною країни, намагаючись очорнити українських біженців і посіяти розбрат серед місцевого населення. Проте факт залишається фактом: з 24 лютого Європа прийняла понад 5 мільйонів українських біженців.

Ці зусилля з переробки та відновлення всієї попередньої брехні досягли свого апогею в промові Путіна 9 травня, яка по суті перепакувала ті ж самі обурливі дезінформаційні наративи , які він використав 24 лютого для розв’язання невиправданої війни. Звичайно, оскільки темпи війни, точніше, «спеціальної операції», виявилися не такими, як очікувалося, за тижні до параду «дня перемоги» Кремль застосував усі свої дезінформаційні хитрощі, щоб керувати очікуваннями, спотворити реальність і підготувати аудиторію до будь-якої ситуації. Коли настав час для промови Путіна 9 травня, вона також була насичена орвеллівською новомовою, яку прокремлівські ЗМІ використовували протягом всієї війни, щоб помістити правдиву реальність своїх злочинів в обгортку брехні та обману.

Не бачити війни, не чути війни, не говорити про війну

Організатори кремлівської брехні про загарбницьку війну Росії в Україні, можливо, усвідомили, що битва за серця та уми західної аудиторії може бути вже програна, багато в чому через притаманну стійкість справді відкритих і плюралістичних ЗМІ, що формують інформаційне середовище Заходу. Так, дещо панічно намагаючись обмежити доступ до правдивої інформації в Росії, трохи більше ніж за тиждень після початку війни російський парламент прийняв закон, який передбачає суворі покарання за критику офіційної лінії уряду або відхилення від неї. Тепер у Росії навіть сама згадка про «війну» може коштувати 15 років позбавлення волі.

Але введення законів про цензуру, що нагадують найтемніші часи Радянського Союзу, було лише першим кроком у зусиллях Кремля сформувати альтернативну реальність шляхом спотворення інформаційного простору до невпізнання. Роскомнадзор — російський орган нагляду, що перетворився на цензора — також заблокував доступ до Twitter, Facebook та Instagram і з того часу застосовує безперервний тиск і тактику залякування проти YouTube та Вікіпедії. Тим часом росіяни, відчувши зашморг цензури, кинулися завантажувати резервні офлайн-копії Вікіпедії, а використання VPN-сервісів у Росії різко збільшилося від початку війни.

Загарбницька війна Росії в Україні також виявила справжні масштаби параноїдального страху Кремля перед вільними та незалежними ЗМІ, незалежно від використовуваних каналів. Діяльність таких іноземних ЗМІ, як BBC, Deutsche Welle, RFE/RL, Euronews, CNN і ABC, було майже відразу призупинено. Російські ЗМІ, які могли б повідомити правду про злочинність війни, швидко замовкли. Кремль стрімко вивів з ладу останню вільну радіостанцію, добре відому «Эхо Москвы», а Роскомнадзор шляхом залякувань змусив замовчати видання «Новая газета» та її головного редактора Дмитра Муратова (лауреата Нобелівської премії миру).

Отже, знищення вільних і незалежних ЗМІ в Росії майже завершено, а інформаційний вакуум, свідомо створений та керований Кремлем, призвів до все більшого самообману, що має вирішальне значення у спотворенні Кремлем реальності та підтримці війни Росії в Україні з боку населення.

Дезінформація лютує

Україна продовжує героїчну боротьбу за свою свободу, незалежність і гідність. Вона пережила сто днів неймовірної російської жорстокості як в окопах на полі бою, так і на багатьох платформах інформаційного простору. Прокремлівська дезінформація та маніпулювання інформацією триватимуть, оскільки Росія прагне виправдати невиправдане насильство проти мирного сусіда. І для головного брехуна в Кремлі не вважаються забороненими жодні методи й тактики. Звичайно, Росія знову розіграє «карту жертви» після того, як по суті змусила Швецію та Фінляндію прагнути членства в НАТО. Їй не буде соромно викликати паніку з приводу глобальної продовольчої кризи, переклавши провину за неї через розгортання неспровокованої війни проти України.

Україна вже витримала початкову жорстокість наступу Росії, активізувала міжнародну підтримку та показала світові справжнє значення мужності відстоювання фундаментальних цінностей свободи, суверенітету та права на самовизначення. Україна також витримала безпрецедентну прокремлівську дезінформаційну кампанію та маніпулювання інформацією, які мали на меті підтримати злочинну війну Росії. Оскільки міжнародне співтовариство продовжує підтримувати Україну в її боротьбі за свободу та суверенітет, воно також не повинно шкодувати зусиль для руйнування згубної хибної реальності щодо війни, яку Росія побудувала на брехні та обмані.